Освітили Байконур і Олімпіаду 1980

Свого часу Ватра виготовила 126 позолочених люстр для освітлення Національної опери України

«Ватра» – таке собі підприємство-символ Тернополя. Мабуть, усі знають, що це таке і де розміщене. Багато хто працював тут свого часу. І майже кожен знає, що тепла назва підприємства – як у карпатського багаття – означає, що тут виготовляють засоби освітлення на всякий смак і забаганку. Але на цьому наші знання про "Ватру", певно, і закінчуються.

Втратили 75% ринку

«Ватра» почала свою роботу у далекому 1957 році. Економічна політика Союзу в той час була такою, щоб підприємства різних республік були взаємозалежними.  Формувався єдиний господарський комплекс. Тож штучно створювали ситуацію, коли, образно кажучи, підшипники для автомобіля збирали у Казахстані,  колеса виготовляли в Україні, двигуни – у Білорусі, а збирали це все у Росії.  Це мало сприяти тому, що республіки трималися б разом не лише з потреб політичної  єдності, але і з комерційно-економічних інтересів.

Тому й співпраця, яка формувалась між підприємствами, була нерозривною і часто здавалась єдиною альтернативою. Тож природно, що підприємство, яке почало роботу в СРСР і було відомим та знаним на весь колишній Союз, і після незалежності орієнтувалось на звичні ринки – переважно на пострадянський простір. Війна ж на Сході України суттєво поламала вибудувану співпрацю і змусила «Ватру» шукати нові ринки.

– До 2014 року експорт у країни СНД та на підприємства східної частини України становив близько 75% виробництва, – каже генеральний директор ТОВ «ОСП «Корпорація «Ватра» Василь Щиренко. – Ми мали надзвичайно плідну співпрацю із Норильським, Череповецьким, Магнітогорським металургійними комбінатами, ми постачали освітлення на шахти та промислові підприємства Донбасу. А тепер цей ринок для нас втрачений. Тож доводиться освоювати нові.

Погляд спрямували на Європу. І ось уже майже рік «Ватра» експортує свої світильники у Польщу та Чехію. Труднощів дуже багато. Передусім, це складна і вартісна процедура сертифікації виробів для продажу їх в ЄС. Сертифікувати один виріб коштує 10-16 тисяч євро. Та й проблема з тим, де це робити.

– Якби держава хоч трохи посприяла виходу українських підприємств на ринки ЄС, – сумно каже пан Щиренко, – можна було б на державному рівні створити випробувальний центр для виробів, акредитувати його в Європі і полегшити всім роботу. Але таке враження, що це нікому не потрібно.

Тож зараз переважно іде торгівля із лояльною до України Польщею.

– Те, що ми продаємо свої вироби у Польщу, не означає, що вони для Польщі, – усміхаючись, каже генеральний директор «Ватри». – Насправді вони розходяться по всій Європі. Польща – точка входу, бо це люди із схожою ментальністю, із лояльним ставленням та спорідненими підприємствами. А ще тому, що там шахт багато.

Шахти, стадіони і тролейбуси

Чому йдеться про шахти? Бо це „козирна карта” виробництва – освітлення для шахт. Освітлення непросте, а  вибухобезпечне, яке витримує вибух потужністю в шість атмосфер. У всій Європі є близько десятка підприємств, які виготовляють подібне обладнання, тож конкурентів такого рівня небагато.

І хоча «Ватру» знають передусім як виробника освітлення для шахт, освітити це підприємство може майже все. Воно неодноразово вигравало тендери на важливі державні замовлення.

Зокрема, значним досягненням «Ватри» є створення 10 тисяч прожекторів для 22-х Олімпійських ігор 1980 року у Москві, 126 позолочених люстр для Палацу культури «Україна», Національної опери України, сесійної зали Верховної Ради України у Києві, об'єктів космодрому «Байконур» у Казахстані, освітлення для стадіону „Львів-Арена”.

«Ватра» освітлює і Тернопіль. Щоправда, співпраця з рідним підприємством почалась відносно недавно. До того міська влада закуповувала освітлювальні прилади не тернопільського виробництва. Однак тепер ватрівські ліхтарі освітлюють алеї парку “Топільче” і Національного відродження, вулиці Сагайдачного і Чорновола. Є і замовлення не від влади – частково освітлені «Ватрою» ТНТУ ім. Пулюя, ТНЕУ, друга міська лікарня.

Крім вуличного освітлення, підприємство виготовляє світильники різного типу і потужності для всього на світі: від світлодіодних ламп для офісних приміщень і світильників для тролейбусів до прожекторів, орієнтованих на величезні цехи, доменні зали та промислові приміщення заввишки до сорока метрів.

– Після втрати ринків Донбасу і Росії ми переорієнтувались на центральну частину України, – розповідає директор з продажів в Україні Олег Кумчик. – І знайшли великий попит у хімічній та переробній промисловості, в освітленні міст, парків, адмінустанов. Успішно співпрацюємо з Одесою, Харковом, Києвом. Миколаїв бере освітлення для елеваторів, Запоріжжя – для металургії, яка процвітає там після втрати Донбасу.

Сплачуємо 20 млн податків

За словами генерального директора, «Ватра» – прибуткове підприємство, яке не має жодних боргів ні перед державою, ні перед працівниками, ні перед партнерами. Щороку до державного та місцевого бюджетів від заводу надходить понад 20 мільйонів гривень бюджетних відрахувань.

Працюють за попереднім замовленням, адже це завод масового виробництва і випускати продукцію, не знаючи, чи її продадуть, немає жодного бізнес-резону. На жаль, виробничі потужності завантажені лише на 30%, а людські потужності – лише на 60-70%.

«Ватра» шукає нові ринки, змінює спеціалізацію, бореться за тендери. Наразі починають роботу над замовленням від Укроборонпрому. Що це – не кажуть, державна таємниця. Зауважують лише, що те, що вироблятиме «Ватра», досі постачали з Росії.

Козир підприємства – замкнутий виробничий цикл. Тут розробляють проект нового освітлювального приладу, тут же його тестують, виготовляють запчастини, збирають, упаковують, реалізують. Тож принаймні у виробничому циклі – самі собі господарі.

Однак, незважаючи на оптимістичний тон, Василь Щиренко визнає, що проблем і труднощів є багато. Потрібні інвестиції – і їх шукають. Потрібна заміна обладнання. Потрібні замовники. Потрібні, зрештою, кваліфіковані кадри. Хоча вже частково знайшли вирішення цього питання.

– Ми беремо студентів просто з “політеху”, – каже Василь Щиренко. – І вони стажуються в нас, потім залишаються працювати. Виховуємо талановитих молодих кадрів.

Пан Щиренко сам прийшов працювати на «Ватру» у 18 років півстоліття тому. Пройшов шлях від учня слюсаря до генерального директора. Тепер пишається тим, де працює, і гордо каже: «Нехай у нас є проблеми, але, на мою думку, «Ватра» має право на життя. Вона потрібна нашому місту!».

Про проект

Ми розпочинаємо новий проект «Можемо й так», у  якому будемо розповідати читачам про успішні підприємства нашого міста. Адже Тернопіль – це не лише місто, де процвітає сфера послуг і торгівля, а область може похвалитись не лише привабливими для туристів пам’ятками та успіхами в агросекторі. У нашому місті та області виготовляють антени і світильники, іграшки ручної роботи і засоби радіозв’язку, ліки і гральні автомати. Тернопільські підприємства знані в Україні, Європі та світі. Тільки ми, пересічні тернополяни, чули про них надто мало. Тож будемо виправляти ситуацію.

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.