Перевдягалися жінками і били п'яниць: з історії боротьби з пияцтвом на Тернопільщині

Книги тверезості були на Тернопільщині уже в ХІХ столітті. На фото - книга тверезості із села Цебрів Зборівського району і о.Андрій Логін

Книги тверезості можна побачити тепер у багатьох греко-католицьких церквах Тернополя та інших міст і сіл України. Люди, які вписують себе на їхні сторінки, обіцяють ніколи не вживати спиртного або ж протягом певного періоду. Але далеко не всі знають, що історія цього руху розпочалася ще 150 років тому.

Більше того, боротьба з пияцтвом за Австро-Угощини і Польщі відбувалася на Тернопільщині із вбивствами, нічними вартами, судовими позовами на порушників та бойкотами. Були часи, коли у наших селах на горілку селяни витрачали половину заробленого.

«У Галичині діяло 23269 корчем. Одна корчма припадала на 233 особи. У середньому людині припадало випити 26 літрів горілки річно. Як наслідок, галицьке село перебувало у стані зубожіння. У 1873-1883 рр. від селян було забрано за алкогольні напої 23237 господарств вартістю 23 млн гульденів, з них 60% майна забрали даром євреї», – пише дослідник Нестор Мизак у статті «Духовенство Української греко-католицької церкви в боротьбі за національно-культурну ідентифікацію Східної Галичини в ХІХ-початку ХХ століття: історія і сучасність».

Стоять хрести тверезості

Біля витоків антиалкогольного руху стояли священики, а глава церкви митрополит Йосиф Сембратович видав два звернення на цю тему – «О великім достоєнстві чоловіка» та «Братства тверезості». В останньому з них він закликав створювати по селах братства тверезості, що й зробили. По багатьох селах досі стоять хрести тверезості – їх люди урочисто встановлювали на згадку про визволення від спиртного. Але не все було просто – пани й орендатори корчем почали скаржитися до Відня. Сембратовича змусили відійти від керівництва церкви, прикривши справу тим, що він не попередив православної агітації. І все ж братства тверезості охопили, за даними Нестора Мизака, понад 75% селян. Перехід до тверезого життя, як засвідчують статті у старих газетах, був дуже складним і розтягнувся на роки. Приміром, про драматичні події у селі Милівці на Тернопільщині писала у 1914 році навіть українська газета «Свобода».

«Милівці, село в заліщицькім повіті (тепер Чортківський район – прим. авт.), звісне було минулими роками із закоріненого п'янства. Не відбулося весілля без сварні, без проливу крові. На однім з весіль запиті хлопці от так собі з жартів кинули дівчину в став, щоб охолодилася та скупалася: нещасна скупалася на віки. На іншім весіллю підпиті парубки так побили свого товариша, що той за тиждень зійшов сиру землю гризти; а що вже таким менших бійок, сварок, тяганин до суду, то й не порахувати!», – читаємо у виданні.

Ночами кралися до корчми

Нарешті селяни зібрали громадську раду і в 1912-му вирішили самі здобути концесію-дозвіл на утримання корчми. Мовляв, щоб усе було під контролем. Проте дозволи отримали місцевий пан і єврей. Люди почали бойкотувати обидві корчми, що тривало рік. Прибутки закладів упали і пан відступив своє право на корчму єврею, аби той не збанкрутував, повідомляла газета.

«Роз'ярені громадяни зібралися в читальні і вирішили бойкотувати не тільки корчму, але організувати бойкот на вживання напоїв. До бойкоту за починанням громадської ради приступила ціла громада від молодих хлопців і дівчат до старих сивоволосих старців», – читаємо далі.

Звісно, що не всі могли втриматися і ночами прокрадалися до відчиненої корчми. Але й на таких знайшли управу.

«Щоб і сих відучити і відстрашити, поставлено коло корчми варту, а щоб обманути п'яниць, вартуючі парубки переодягалися за жінок, кожного п'яницю гарненько прочухували і відводили додому, а вже звістка про мандрівку до корчми розносилася по цілому селі і п'яниці цілими днями із сорому не виходили з хати. От так бойкотом корчми і горілки усунула громада домашнього ворога і позбулася п'яниць, – йдеться у «Свободі». – Тепер на весіллях чи забавах люди самі собі дивуються, що нищили себе так у господарстві, здоров'ю, честі, і згадують недавні часи з острахом та огидою. Свідомі одиниці в селі роблять заходи щодо заснування гуртка «Відродження», щоб так дати основи для ідеї цілковитої стриманості».

Народне голосування проти алкоголю

Згодом громади добилися права, що вони можуть самі через голосування визначати, чи потрібна у селі корчма.

«В Сновичах, повіт Золочів (Тернопільського воєводства – прим. авт.) відбулось народне голосування в праві продажу алкоголю. Віддано 700 голосів проти продажу алкоголю і тільки вісім голосів – за алкоголь, – йдеться у замітці газети «Діло» за липень 1930 року. – А колись це село любило попити та мало не дуже добру славу, а саме доти, доки в цьому селі мали верх москвофіли. Коли ж взяли верх українці, то вже Сновичі дають приклад іншим селам».

Щоправда, ті, кому йшли прибутки з корчем, почали оспорювати такі рішення громад – почалася буча. Справа дійшла до Найвищого Адміністраційного трибуналу, який 27 квітня 1925 року постановив, що після голосування громади за скасування корчми потрібно повідомити про це староство (аналог райадміністрації – прим. авт.) і акцизний уряд, а вони повинні з початку наступного року закрити шинок. Тоді наголосили, що ані закон, ані розпорядження влади не можуть скасувати результати голосування.

Громадські активісти у 1930-х активно тиснули на політиків і закликали їх під час передвиборчої агітації виступати проти алкоголізму. Антиалкогольне товариство мало назву «Відродження», читаємо в одному з випусків «Діла» за вересень 1930 року.

Успіхи руху за тверезість були значними, і багато весіль уже у 1930-ті відбувалися з однією пляшкою горілки. Були й весілля без спиртного – одне з перших відгуляли у Якова Глущука в селі Білка (Мала Білка) тодішнього Кременецького повіту, а теперішнього Лановецького району. Але траплялися надзвичайно прикрі випадки.

«В селі Кобиловолоках в Теребовельщині хлопці підпили собі на забаві і почали бійку. Хтось ударив Михайла Підбурачинського дрючком по голові так сильно, що той 22-літній парубок упав трупом на місці. У зв'язку з тим арештовано кількох парубків, підозрілих в участі в бійці», – писали у «Ділі» в лютому 1931 року.

Тож різноманітні акції заради пропаганди тверезого способу життя проводили знову і знову. Усі ці починання постійно підтримував митрополит Андрей Шептицький. Лютий навіть проголошували місяцем протиалкогольної боротьби. А Галичиною мандрувала пересувна протиалкогольна виставка. У наші дні в цьому напрямку працює «Рух за тверезість життя» УГКЦ.

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.