Сакральні святині Синяви

Синява, дерев'яна церква

Село, де народилися твої батьки, діди і прадіди, де з'явився на світ ти і де проходили твої дитячі роки завжди залишається в серці і до нього тягнеться душа на підсвідомому рівні, де б ти не був. Такою другою моєю малою батьківщиною (про першу – Чорний Ліс, вже не одноразово йшлося на сторінках "Народного слова), селом де народився і виріс мій батько – є Синява. Писемні та літературні джерела, що стосуються цього населеного пункту є дуже скупими, тому інформацію доводилось збирати по крупинках. Невеличку статтю, присвятив Синяві та її церкві у двохтомнику "Збаражчина" Корнило Гонта.

Дослідженням життя римо-католиків Синяви та інших сіл району займався польський історик, доктор теології о. Йозеф Кахель, з яким автору пощастило познайомитись під час відрядження у Краківському бернардинському монастирі (на фото). Саме його дослідження і лягли в основу написання даної статті.
Як правило, осередком духовності кожного села у всі часи були храми, де збиралися люди, щоб не тільки віддати шану Богові, а й обговорити насущні проблеми, вирішити спільні питання, духовно відпочити від мирської суєти. Християни східного обряду мали в Синяві спочатку дерев'яну церкву, відому, принаймі, з середини ХVІІІ ст., оскільки вона вже нанесена на, так званій, карті "фон Міга" 1763-1787 рр.
У 1928 р. поблизу старої була споруджена кам'яна церква Воздвиження Чесного і Животворчого Хреста Господнього (на фото).
Як твердить о. Й. Кахель, в 1788 році в Синяві мешкало 1120 католиків польського походження. Міцне становище місцевої церкви та відсутність власної святині спонукали латинників до переходу на греко-католицький обряд. Про це свідчив перелік парафіян за 1799 рік, з якого виливає, що в Синяві було вже тільки 77 родин римо-католицького визнання. Протягом 1838-1863 років в місцевій церкві було охрещено 53 польських немовляток, які були записані до церковних парафіяльних книг. Щоб запобігти такому розвитку подій  було вирішено збудувати в Синяві костел.

В половині ХІХ ст. в околиці Збаража прибув Едігіуш Вернберг, який приймає у володіння від графів Стадніцьких - Луб'янки з трьома фільварками: Вищі і Нижчі Луб'янки та Лисий Окоп, які охоплювали 4 тис. моргів і великий масив лісу. З часом Ідзя Вернберг купив Синяву, але Мешкав в Луб'янках, бо в Синяві, на той час, був лише невеличкий двір. Однак, в Синяві був великий город з садом, де росли вишні, агрус, трускавки, суниці, які продавали до Тернополя і Збаража. Була тут також велика плантація хмелю і пасіка.
 В Синяві переважало польське населення, але через брак костелу воно вимушене було їздити на відправи до бернардинів Збаража. І ось, в 1882 році власник Синяви той же Егідіуш (Ідзьо) Вернберг стає  фундатором каплиці, спроектованої архітектором зі Збаража Йозефом Матчинським. Тогочасна преса написала: "…Нам з великою радістю доводиться привітати нову святиню і згадати прізвище родини, яка не шкодувала ні праці, ні офіри для хвали Найвищого. Родина Вернбергів, тільки купивши це село вирішила найперше збудувати тут Божий Дім. Великих результатів може досягнути сильна і незламна воля. Не було труднощів, котрі б пан Вернберг не подолав. Елементарні лиха навідували його з року в рік. Не піддавався жодним, старався відмовляти собі в найпотрібніших речах, але не занехав або не відклав до далекого майбутнього здійснення найгарячішого свого бажання. Повстав в Синяві прекрасний костел і в день Імені Марії Богородиці відбулася його посвята". Фундатор був нагороджений титулом папського шамбелана і орденом Св. Юрія.
Грунт під будову офірували Францішек і Леон Лєщинські. Будова просувалася дуже швидко і вже 9 вересня 1883 року за згодою львівського констистора, гвардіана о. Войцеха Шубера каплицю було посвячено. Святиня отримала титул імені Найсвятішої Діви Марії.
Головний вівтар подарував власник місцевості Лисичинці – пан Черняковський. З того часу кожної неділі тут відправлялася Свята Меса. Два роки пізніше, 27 лютого 1885 р. гвардіан о. Серафин Новак посвятив в каплиці стації «Хресної дороги», які подарував монастир оо. Бернардинів у Збаражі.
Однак, мешканців Синяви не влаштовувало, що відправи були не частими, бо капелан доїзджав зі Збаража. Саме тому 21 грудня 1885 р. парафіяни звернулися до львівського консистора з проханням про відправи ще й в урочисті і святкові дні. Відповідного листа від консистора  було отримано 4 січня 1886 р., де дозволялося відправи ще й на Різдво, Благовіщення, Воскресіння Господнього, Вознесіння, Зіслання Святого Духа, Божого Тіла і Всіх Святих.
Згодом мала капличка вже не поміщала всіх охочих взяти участь у Св. Месі і бернардини підняли питання про збільшення святині, або спорудження нового, більшого храму. Монахами було організовано збір коштів на ці потреби. В тому ж часі було закуплено дзвін, який було посвячено 2 листопада 1888 р. і надали йому ім`я «Святий Архангел Михаїл». Допомогу на будівництво в сумі 500 злотих надала Клементина Конопацька, таку ж суму пожертвував і Мацей Конопацький.
Спорудженням костелу зацікавився і метрополитальний консистор, який для духовного піднесення мешканців, 7 листопада 1896 р. на 10 років дозволив відправи щоденних Мес та Найсвятіших Тайн «коли виникне потреба душпастирська».
Силами мешканців Синяви, навколишніх сіл, монастиря у Збаражі, графа Кайетана Трцінського, протягом двох років було збудовано костел, який був посвячений у 1898 р. До попередньої назви святині Імені Найсвятішої Діви Марії було додано ще й титул Святого Кайетана, в знак вдячності графу, який виділив значні кошти на спорудження святині. Головний вівтар був оздоблений образом Богородиці, а про два бічні вівтарі відомостей немає.
З того часу монастирські капелани проводили в костелі душпастирську діяльність, а новий костел дуже оживив релігійне життя Синяви. 8 липня 1901 р. гвардіан о. Домінік Гурський посвятив ще два дзвони, які були подаровані костелу мешканцями.
Часті доїзди капеланів зі Збаража були дуже важкою і проблематичною справою, тому парафіяни і монахи знову звернулися до львівської римо-католицької влади про дозвіл на утворення резиденції-плебанії душпастира та постання окремої парафії у Синяві. Будинок на плебанію і всю свою нерухомість передала костелу 18 січня 1904 р. Анастасія з Ковтонюків Ткач. Поки не було погодження з львівською та збаразькою владою, будинок було передано в оренду корчмареві Олексові Цвяхові терміном на один рік за квартальну плату 9 злотих. Бернардини не хотіли використання цього дому, як плебанії, бо він знаходився на значній віддалі від костелу. Тоді рада  гміни в Синяві, яка сприяла виникненню резиденції, постановила продати «подарунок» і на ці кошти збудувати нову плебанію. В 1906 р. адміністратор парафії, не чекаючи на рішення костельної влади стосовно справи резиденції,  доручив синявську парафію о. Францішкові Гуровському, який поселився у коменданта пожежної сторожі пана  Кілярського. Тим часом, гміна не могла знайти покупця і передали цю справу адміністратору парафії. У зв`язку з тим о. Алоїзій Нодзинський купив від Ісаака Кагана дім з городом і парцелю поблизу костелу, а йому відпродав будинок Анастасії Ткач, доплатиши з монастирських коштів 1320 злотих. На підставі ранішої домовленості, згадана сума була позичена мешканцям Синяви, які зобов`язалися її повернути до кінця 1908 р. Куплений будинок був не придатний для житла, але йшлося не про сам дім, а про «пляц коло костелу», де за два роки повстала цілком нова плебанія за кошти монастиря і гміни в Синяві.
Від вересня 1910 р. о. Ян Щербінський уже як настоятель парафії, мешкав в новій резиденції. Парафія була утворена декретом львівського митрополита Йозефа Більчевського від 21 травня 1911 р. і до неї входили села Капустинці, Синягівка, Шили, Красносільці, Шільпаки, Діброва Синявецька і Зарудечко. Новоутворена парафія налічувала біля 2000 вірних.
З весни 1912 року за о. Діонісія Любовецького, який позичив кошти у Збаразького монастиря, було розпочато роботи по оздобленню вівтаря та розпису костелу тернопільським художником паном Петрицьким (українцем за походженням), який передчасно помер під час виконання робіт. Завдяки пожертві Софії з Щепанських Сонсядек в сумі 200 злотих, борг перед монастирем протягом одного року було ліквідовано.
В часі першої світової війни костел не зазнав значних руйнувань, лише австрійське військо забрало два дзвони. Дуже урочисто в тому часі відбувалися відправи відпусту до Св. Єпископа Станіслава зі Щепанова (8 травня) і титулу костела – 12 вересня. До відпустів долучалися і пробощі місцевої церкви з своїми парафіянами.
З ініціативи ксьондза о. Діонісія Любовецького на подвір`ї перед костелом було встановлено фігуру Непорочної  Діви Марії, а в 1911 році його старанням в Синяві було збудовано бібліотеку і читальню, які виконували функцію будинку культури з курсами приготування блюд і печення під керівництвом інструкторки з Тернополя.
За о. Константина Влодики утворено комітет оборони польських мешканців перед економічним зиском жидів, які мали в Синяві 7 склепів. З цією метою було збудовано «Польський дім», в якому утворено склеп з 12-ма павільйонами з різним крамом. Відкрито склеп і в парафіяльному будинку, в якому бідніші парафіяни могли брати товари в кредит і сплачувати протягом трьох місяців.
У період ІІ-ї світової війни і німецької окупації настоятелем парафії був о. Атаназій Пйонтковський. В післявоєнний період у 1946 р. було знищено всі парафіяльні книги, забрано дзвони, згодом костел і дзвіницю розібрано, а матеріал використано на будівництво дороги.
Під час тривалої підготовки даної статті нам так і не вдалося знайти світлину із зображенням синявецького костелу, тому звертаємось до старожилів та краєзнавців Збаражчини у кого, можливо, у родинному архіві є таке фото, повідомити в редакцію чи Національний заповідник "Замки Тернопілля". Будемо вдячні всім не байдужим за розуміння і допомогу у збереженні історії нашого краю.

Руслан Підставка
науковий співробітник
НЗ "Замки Тернопілля"

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.