Студенти і скандали у довоєнному Тернополі

Тернопільська перша гімназія стояла на вул Третього Мая, сучасній вул. Сагайдачного

Більшу частину ХІХ століття у нашому місті діяла тільки одна гімназія — на місці сучасного пам'ятника Франкові. Вона була польською. Та вже наприкінці того віку заклали основи для окремої української гімназії і другої польської. Перша діяла у приміщенні сучасної школи №4, а друга — за її спиною на вул. Камінній. Це збільшило як освітню конкуренцію, так і імідж Тернополя, як міста для освіти. Щоправда, зріс і неспокій — молоді ж побільшало.

Вбив викладача

“При Шведі (учень гімназії, який після вбивства проф. Гловацького вчинив самогубство, знайдено стилет. Останні слова, які промовив і які почули кількадесят учнів, були: “Дайте мені ще Копитчака” (греко-католицького катехита)”, - у вересні 1892 року тернопільський гімназист вбив свого викладача і про це писала газета Dziennik polski.

Очевидно, що Швед мав зуб на замордованого і на священика. Який саме — невідомо, але місто із населенням майже 27 тисяч подія збурила. Тим паче, що отець Василь Копитчак, судячи з інших газетних згадок про нього, злою людиною не був.

“Отець Василь Копитчак, греко-католицький катехит в тернопільській гімназії, подарував “Народному дому” у Львові свою бібліотеку вартістю 6000 золотих на умові, що “Народний дім” перебере цей дарунок у власність після смерті доброчинця”, - писала наприклад, газета Przeglad 7 серпня 1886 року.

З іншого боку, маємо звістку з часопису Gazeta narodowa за 17 лютого 1870 року, що навчання катехизму у гімназії для руської, як тоді писали, тобто української молоді вели дуже строго. Тож імовірно, саме через високі вимоги не полюбив Швед катехита.

На таке припущення наштовхує й інший випадок — якось у сквері в центрі міста — теперішній бульвар Шевченка — знайшли мертвого студента-самогубцю із запискою “Тут померла бідна дитина, яку загубила греко-латина”. Вочевидь і до війни батьки, бувало, некритично оцінювали своїх чад і відсилали до вищої школи тоді, коли краще було вивчити на гарного робітника.

Вимоги і предмети

Довоєнні викладачі у тернопільських гімназіях часто мали ступені докторів — аналоги сучасних PhD і пострадянських кандидатів наук. А втім, як пише у своїх спогадає патріарх УГКЦ Йосиф Сліпий, вимогливість у кожного була своя. Зате програми держава у ті далекі часи затверджувала такі, що багатьом у наші дні не під силу.

“Релігія, польська мова, українська мова, історія, географія, природознавство, математика, малювання, спів і музика, письмо, фізкультура”, - предмети для першого гімназійного класу у 1920-х, згідно з документами у фондах Тернопільського облархіву.

У наступних класах додавали грецьку мову, класичну культуру, фізику, хімію, вступ до філософії, гігієну, ручну працю. Вражає і перелік авторів, твори яких вступникам до гімназії потрібно було знати. Серед них — Ян Кохановський, Петро Скарга, Адам Міцкевич, граф Александр Фредро, Вінценти Поль, Болеслав Прус, Генрик Сєнкевич і ще понад десяток літераторів, здебільшого польських. Українського в освіті тоді було мало.

За студентами за Австрії і Польщі пильнували як у навчальний час, так і на дозвіллі. Приміром, у перші половині ХІХ століття їм офіційно забороняли гуляти чудовим парком біля палацу графа Вінцентія Кросновського на Загребеллі — біля збігу сучасних вул. Миру і Дружби. Про це пише краєзнавець Любомира Бойцун у книзі “Тернопіль у плині літ”. Вимагали від учнів передусім науки.

Але були в чиновників, здебільшого польських, також інші мотиви — боязнь українського руху. І, згідно зі спогадами уродженця Тернополя, історика та педагога Олександра Барвінського, свідомі студенти змушені були підпільно вивчати те, чого викладачі навчити не могли або не хотіли. Відтак у ХІХ столітті при тернопільській гімназії виникла таємна громада, члени якої вивчали історію, мову, традицію українського народу. На “явочній” квартирі в районі Старого парку мали навіть таємну шафу з українськими книгами. Зрештою, з громади вийшли засновник біохімії Іван Горбачевський, фізик Іван Пулюй, згаданий Олександр Барвінський тощо. Вершиною українофобії в освітній галузі було закриття української гімназії у 1930-му. Довелося свідомим громадянам створювати приватні гімназії. Але й ті українські діти, які навчалися у польських державних закладах, намагалися зберегти себе. Маємо чудовий приклад Омеляна Пріцака . Він навчався саме у тернопільській польській гімназії і за підсумками 8 випускного класу отримав характеристику “найздібніший, працьовитий, читає дуже багато”. Згодом цей юнак став всесвітньознаним лінгвістом й істориком, професором Гарварду та першим керівником Інституту сходознавства Національної Академії Наук України. Та про нього — інша історія.

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.