Інший вихід – іти до єдиної дозволеної церкви. Але й за це учнів лякали виключенням зі школи, а дорослих – втратою роботи.
- За Союзу ми жодного не ходили разу до церкви — усюди ходила мама. Вона ж і святила паски, - розповідає корінна тернополянка Ірина Максимів. - І тільки після того, як мама померла у 1975-му, я почала святкувати Пасху.
<- Наш сусід Вітя просто їхав на велосипеді біля Середньої церкви, і його зацікавив обряд свячення пасок. Він залишив велосипед батькові і пішов подивитися, - пригадує пані Максимів. - То Вітю мало зі школи не вигнали. А що вже батьки мали! Досі згадують той випадок.
У 40-50-ті роки ХХ століття дорослі тернополяни за участь у свяченні пасок чи літургії могли поплатитися роботою, каже ще одна корінна тернополянка Надія Грицина.
- До війни у місті було три церкви (Середня, Надставна і На рогатці — прим. ред.). І Паска — то було велике свято. Кожна дитина повинна була мати свій кошичок, - говорить жінка. - Польська влада не переслідувала українців, німецька — теж. Усе почалося за Союзу.
Тож пані Надія під час навчання у школі також не могла потрапити на освячення пасок і святкову літургію.
Дітей до церкви не брали
- Святкували Великдень старші люди, а дітей до церкви не вели, - згадує тернополянка Софія Борисюк. - Можливо, молодших дітей ще водили. Тільки не старших. Бо боялися.
Паски підпільно освячували удома, куди запрошували священиків. Сходилися по декілька родин.
- Якщо хтось із дорослих збирався на таке освячення — кинув паску у торбу і пішов, - продовжує Надія Грицина. - Вважали на себе і дітей.
Із підпільних священиків, які святили паски, пані Грицина пригадує отця Івана Пасіку.
- Священики заходили і пару сімей святили. Але якщо священик не приходив, люди розуміли, що проблеми, - каже вона. - Отець Пасіка — то був файний. Середнього зросту, стрійний, шатен...
Натомість у помешканні Бойцунів на вул. Болотній, теперішній Чумацькій, бували інші священики.
- Отця Пасіки в той час не було — він на засланні був. Одного священика, який святив паски у нашій хаті, я не знаю — маленька ще була. А інший — отець Коваль, - розповідає краєзнавець Любомира Бойцун.
На все місто – одна церква
Найжорсткіші переслідування релігії тривали у нас за часів Сталіна і Хрущова, розповідають сучасники тих подій. Власне, за Хрущова і підірвали Успенську церкву, що на рогатці. Відтак у місті залишився один відчинений храм — Різдва Христового.
- Багато людей ходили туди, щоб хоч там освятити паски. Але багато хто, як мої батьки, - не йшли, - коментує пані Бойцун.
До слова, коли заборонили Українську греко-католицьку церкву, деякі отці вимушено перейшли у православ'я. Серед таких був і Петро Ґерета.
- Він спершу правив у Монастирській церкві, а потім — у Середній, - каже Любомира Бойцун. - То до нього було ставлення 50 на 50. Вважали ніби своїм...
Тож великодній вибір у тернополян за часів тоталітаризму був невеликим — підпілля і штрафи або РПЦ. Та коли паски були вже освячені, а літургії відслужені — люди сідали за стіл вільніше.
На Паску давали брудну роботу
- Штрафів за святкове застілля не стягували, і вікон люди не зашторювали, - пояснює пані Бойцун. - Зрештою, і штор тоді не було. Навіть ліжка у повоєнний час — кілька збитих дошок і матрац-мішок із соломою. Отакі були часи.
Неділя була вихідним і у радянські часи. Утім, для Великодня комуністи часто робили винятки. Особливо це стосувалося молоді.
- Нам, школярам, треба було щось замітати. На Паску давали всіляку брудну роботу, - розповідає Надія Грицина. - Відповідальними за виконання цих завдань робили директорів шкіл. Але тоді всі люди були віруючими. Не було серед нас атеїстів.
Відтак і деякі директори до чи після примусових завдань влади йшли розговлятися. Складні і дивні то були часи — Паска у Тернополі за совітів, кажуть старожили.
Стежте за новинами Тернополя у Telegram.
№ 13 від 27 березня 2024
Читати номер
Anonymous
Anonymous
Anonymous
Anonymous