Як до війни людьми торгували

Реклама корабельних компаній, які пропонували тернополянам виїхати за океан — до кращого життя. Та для багатьох це оберталося трагедією

Торгівля людьми процвітала у наших краях перед Другою світовою війною. Уже в ті часи діяли злочинні організації, які викрадали людей і переправляли їх до Західної Європи і навіть в Південну Америку.

Особливою увагою викрадачів користувалися жінки, а серед дітей — синьоокі біляві дівчата.

“У Варшаві викрили організоване бюро торгівлі живим товаром. Вели його семеро (!?) братів Мірелів, переправляючи жінок літаками та автомобілями на чужину, де мали зв'язки з такими ж бюро в Антверпені, Парижі та Буенос-Айресі. За кожну вивезену до Аргентини жінку брали по 2000-3000 доларів”, - читали галичани у найпопулярнішій до війни у краї газеті “Діло” 18 червня 1926 року.

Оскільки Галичина тоді входила до складу Польщі, то новина безпосередньо стосувалася і нашого регіону — людей крали ж бо всюди.

Купували собі дітей

А в липні 1927-го “Діло” шокувало галичан ще однією новиною. Як виявилося, на замовлення американських товстосумів із Європи викрадали дітей. І доправляли їх в омріяний для багатьох дорослих Новий Світ у контейнерах. Плили кораблями до Нью-Йорку.

“Американці, що вертаються з Європи, хотіли би привезти собі дешевим способом не один цінний спомин про потіху розтраченого гроша: шовк, клейноди і алкоголь. Та хто в нас підозрів би, що є між ними й такі, які пачкують (пакують у контейнери — прим. ред.) європейських дітей! - читаємо у статті “Контрабанда дітей” за 19 липня 1927 року. - Між американськими бездітними багачами настала мода купувати дітей в Європі. Найбільше улюбленими є дівчатка, білявки, з синіми очима”.

Отож, уже тоді американський уряд мав проблеми з намаганнями доправити когось через кордон.

“Американські мільйонери давно переконалися, що за долари можна купити все; навіть збільшити родину і поправити расу. Європа нехай потішиться тим, що коли стане їй затісно, тоді зможе половину свого покоління перепродати, а за одержані доляри відбудувати себе економічно...” - підсумовувало “Діло”.

Самі їхали у рабство

Не всіх майбутніх рабів тягнули у неволю силою. Часто людей просто обдурювали, обіцяючи заможне життя.

“Галицький жидок Лєві Фрайнд з Дембіци виїхав у 1919 р. до Нью Йорку і там знайшов собі прибуткову роботу. Родині присилав багато грошей, а в 1924 р. і сам її відвідав, - писала преса у червні 1926 року. - Між місцевими дівчатами вибрав найгарнішу, що приїхала зі Львова, і повернувся до Америки”.

Та пройшло два роки і родичі нареченої, котра мала заможно і щасливо жити в “Гамериці”, отримали тривожну звістку.

“Лист з повідомленням, що її муж продав її негайно як “живий товар” і вона ледве по довгих місяцях мук завдяки впливам якогось молодця, визволилась з пут своєї примусової огидної професії”, - йшлося у листі.

Проте й такі приклади не могли навчити розуму деяких темпераментних галичанок, які заради “великого кохання” і не менших перспектив подавалися світ-заочі. І вже у червні 1927 року поліція змушена була шукати одну утікачку зі Львова.

“Павлина Фельштинська у Львові повідомила поліцію, що її 16-літня дочка Ванда втекла з квартирантом Антоном Костасем. Дочка забрала гардероб і готівку та втекла у незнаному напрямку. Поліція шукає романтичну пару”, - дізнавалися читачі газет.

Подальшу історію дівчини з'ясувати не вдалося — про неї не писали.

Небезпечними у довоєнні часи були навіть заробітки, виїхати куди тисячі селян із Галичини агітували численні корабельні компанії. Деякі ділки умудрялися завозити простолюд зовсім не у багаті країни. Приміром, на Кубу. І там кидали напризволяще.

“В Гавані, столиці Куби, перебуває тепер до 500 наших емігрантів, які живуть з праці рук. Плата за роботу, яку одначе не все можна дістати, виносить від 1 до 2, а найбільше три доляри денно. Напив робітників з Галичини, Іспанії, Італії та безліч жидів з Росії з дня на день погіршує становище. Виїхати до Америки можна тільки по році”, цитували у травні 1923- го газети лист одного з емігрантів, Дмитра Сідлецького.

Але й тим, хто потрапляв до США, життя не видавалося легким. Приміром, у 1924 році преса повідомляла, що Штати намагаються зупинити потік імігрантів. Показовим став випадок із групою працівників копалень зі Швейцарії. Вони теж подалися закордон не у пошуках кращої долі, а їм заборонили ставати до роботи.

“Але все ж нам, американцям, потрібні європейці для виконання робіт, небезпечних чи невигідних для американців, - цитувало “Діло” американського політика на прізвище Доу у замітці “Нащо Америці потрібні імігранти”. - Їм ставиться перепона. Чому? Чи знайдеться одна американська мати, щоб її син виконував цю небезпечну й нездорову працю? Напевно, ні. Не дивлячись на те, ми, американці, живемо бажанням, щоб наші діти були чимось більшим, ніж звичайними робітниками”.

Зрештою, на Захід галицькі українці виїжджали самостійно, зі сподіваннями здобути кращу долю. І багатьом це таки вдалося! Та заробітки припинилися на багато років, коли прийшли совіти. Відтак вивозили людей уже на Схід — тільки у 1939-1940 роках, за підрахунками істориків, із Західної України депортували приблизно 10000 місцевих мешканців. Ними уже не торгували — ними держава володіла цілковито.

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.