З історії тернопільської авіації: аеропорт

Тернопіль, аеропорт

- У 1983 році у тернопільському аеропорту працювало 516 людей: 120 осіб льотного складу, 150 - техніків та інженерів і решту - наземні працівники. Тепер працюють 32, - розповідає перший заступник директора аеропорту Леонід Кожевніков. - В авіації зарплата завжди була вище середньої. Вміли і працювати, і відпочивати.
1970-1980-ті люди, які працюють в аеропорту уже багато десятків років, згадують з ностальгією і вогником в очах. Адже летовище - частина їхнього життя.
Мали 23 вертольоти і 12 літаків
На сучасному місці аеропорт працює з 1960-го. Тоді ж звели приміщення. Його після здачі в експлуатацію нової злітної смуги у 1985-му, розширили - оббудували. Це - смуга на 2 км. Завдяки їй аеропорт може приймати без обмежень судна до 64 тон, пояснює пан Кожевніков.
- Літали у Київ, Москву, Одесу, Сімферополь, Харків, Донецьк, Ужгород. Були рейси у Миколаїв, Херсон, Болград, Борщів, Мельницю Подільську, Кременець, Кам'янець Подільський, Рівне, Чернівці, - каже начальник служби зв'язку аеропорту «Тернопіль" Віктор Стеценко. - У нас було 23 вертольоти і 12 літаків.
Вертольоти працювати у сільському господарстві, розсіювали міндобрива, гербіциди і пестициди, діяли у санавіації. Також чергували над трубопроводами, охороняли ліси та водні ресурси.
- У 1988-89 роками наш загін займав третє місце у соцзмаганні загонів у системі застосування вавіації у народному господарстві Союзу, - каже пілот Олег Гаврилишин. - Наліт на кожен вертоліт сягав 850-900 годин. Такого навіть на Крайній Півночі не мали. Пілоти у нас були хороші.
Щодо літаків, то тернопільському аеропорту належали АН-2 і Мі-2.
У Донецьк - за 26 рублів
- До Борщева квиток коштував 3 рублі. Це 30 хвилин - і ти в Борщеві. А за попутного вітру навіть швидше, - продовжує пан Стеценко. - Квиток у п'ятницю купити було неможливо. Адже за проїзд в автобусі потрібно було заплатити 2,4 рублі, а трястися скільки...
На Київ і Москву щодня літали АН-24. Йшли за маршрутом Тернопіль-Київ (Жуляни)-Москва (Биково), і назад, пригадують працівники аеропорту. Приблизно 55 хвилин, за їхніми словами, потрібно було летіти до Києва і 2 години 10 хвилин - з Києва до Москви.
- Літаки були заповнені. Це був транзитний рейс, з якими, до речі, були особливості роботи, - каже пан Стеценко. - Приміром, на рейс Тернопіль-Одеса-Сімферополь наш аеропорт мав право продавати певну кількість місць до Одеси і певну - до Сімферополя. Решту були заброньовані за одеським аеропортом. Бувало так, що до Сімферополя розкуповували всі заброньовані місця, а до Одеси - ні. І ті, хто хотіли у Сімферополь, бачачи вільні місця, думали, що аеропорт чомусь не продає їх, обурювалися.
Та вже у середині 1980-х запровадили автоматизовану комп'ютерну систему «Сирена», і тернополяни могли на місці купити квитки не тільки Тернопіль-Одеса, а й Одеса-Сімферополь, що їх досі продавали тільки з Одеси, каже начальник служби зв'язку.
Годину летіли до Одеси і годину - до Сімферополя, - говорить Віктор Стеценко. - В Одесі 40 хвилин йшло на дозаправку, коли пасажири мали час погуляти. До Сімферополя квиток коштував 22 рублі, Одеси - 17. До Москви - 28, Донецька - 26.
«Дозволити собі міг кожен»
Маршрут Тернопіль-Київ-Москва був у ті часи найзаповненішим.
- Квиток до Києва коштував 15 рублів. Авіація була доступною і літали усі: від учителя до робітника, - говорить заступник директора аеропорту. - Ми працювали в «Аерофлоті». Були пільги: після 3-5 років роботи кожен працівник отримував можливість раз у рік безплатно летіти «Аерофлотом» у будь яку точку світу. Хлопці навіть на Кубу літали...
«Заламалася» тернопільська авіація у 1992-му році.
- Тоді ж, коли все обвалилося, - згадує чоловік. - Пілоти потроху почали йти на пенсію, літаки повали списували на брухт...
Ветерани відходять
Тепер в аеропорту своїх літаків немає. Незважаючи на це, 17 листопада 2004 року він отримав постійний статус міжнародного пункту пропуску через державний кордон. До того цей статус давали з 1992 року на рік-два і постійно продовжували його. Після розпаду Союзу аеропорт став комунальним підприємством облради і для його відродження декілька разів намагалися знайти приватних інвесторів. Поки - марно. А тим часом ветерани повітряних воріт Тернополя відходять.
Минулого тижня хоронили одного з найстарших, Григорія П'ятька.
- Григорій Дмитрович народився 16 листопада 1923 року у селі Малі Сорочинці Полтавської області у селянській сім'ї, - говорить Леонід Кожевніков. - У 1941 році закінчив дев'ять класів школи. З початком війни пішов навчатися на пілота. У 1942 році закінчив 24 учбову ескадрилью у місті Джамбул і в 1943-му потрапив на Другий Білоруський фронт, літав на літаках По-2.
У 1946 році, коли у Тернополі була організована окрема ескадрилья, Григорій П'ятько два роки працював тут пілотом.

- У 1948-му через стан здоров'я пішов на землю, - каже пан Кожевніков. - Працював техніком, потім - диспетчером, заступником начальника аеропорту, старшим диспетчером. І в 1984-му пішов на пенсію. Тобто, 38 років відпрацював в аеропорту!
Старожили пишаються історією аеропорту. А поміж тим Інтернетом ширяться чутки, що аеропорт таки ліквідують. Мовляв, 169 га землі при місті - ласий шматочок.
- Передача аеропортів у руки місцевих органів влади була невиправданою, - каже пілот Олег Гаврилишин. - Ті аеропорти, які залишилися державними, працюють. Комунальні ж занепали.

А таким бачать реконструйований аеропорт дизайнери:

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.