Жертовні адвокати Тернополя

Жертовні адвокати Тернополя
Тернопіль Окружний суд міжвоєнних часів стояв на вул. Міцкевича, теперішньому бульварі Шевченка
Аж 58 адвокатів працювали у Тернополі, згідно з адресною книгою на 1935-1936 роки. Тобто, на кожного адвоката припадало майже по 664 мешканці. У місті в ті часи жили 38500 осіб.

У наші дні населення Тернополя становить 217299 (станом на листопад 2014-го), повідомляють в головному управлінні статистики в області. Діючих адвокатів у Тернополі - приблизно 400, повідомила голова кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури в області Людмила Семеренко. Отож, на одного адвоката тепер припадає на приблизно 543 тернополян.


Роботи у довоєнних адвокатів Тернополя було багатенько. Більше того, іноді на них самих тиснули, особливо влада. Помітним у часи, коли Галичина належала до Польщі, був і неофіційний поділ адвокатів на єврейських, польських та українських. Свої офіси вони мали зазвичай поряд - у тій частині Тернополя, яку зараз вважають історичним центром. Але займалися адвокати дуже багатьма справами. Приміром, із 31 представника цієї професії, якого за іменем і прізвищем можна чітко ідентифікувати з єврейською громадою, п'ятеро були ще й депутатами міськради. Це Йонас Абенд, Саломон Горовіц, Саул Огренштейн, Абрагам Серет та Іцхак Вайсніхт. Усі - зі званнями докторів права.
Був земельним міністром
Серед поляків та українців адвокатів станом на 1935-1936 роки депутатів міськради не було, хоча докторами також були всі. Одначе, маємо приклади, що наші адвокати ставали послами до сейму, тобто депутатами парламенту. Також активно займалися політикою. Найяскравіший приклад - Степан Баран.


«Прізвище Барана було добре відоме українському громадянству в Галичині з його виступів на судових політичних процесах, а особливо в 1928-39 рр., коли він був послом до варшавського сойму, де заступав українські інтереси в освітній і земельній справах та обороняв права Української Православної Церкви в Польщі», читаємо у третьому томі збірника «Шляхами Золотого Поділля».
І хоч Степан  Баран народився у селі Крукеничі теперішнього Мостиського району на Львівщині, після визвольної війни 1918-19 років осів у Тернополі.
Уже за Австрії правник очолював у Львові студентський журнал «Молода Україна" соціалістичного спрямування. Та відійшов від соціалізму і став членом Української національно-демократичної партії, яку згодом перейменували в УНДО. У часи ЗУНР Степан Баран був секретарем (міністром - прим. ред.) земельних справ.
Перебравшись до Тернополя, чоловік очолював у 1922-23 роках місцеву «Просвіту», мав адвокатську практику. Його контора діяла на вул. Міцкевича, 3 - теперішньому бульв. Шевченка.
З початком Другої світової на наших землях, Степан Баран пеїхав у місто Холм, видавав там тижневик «Холмська земля». Згодом через Німеччину емігрував до США, де теж займався громадською діяльністю. У 1951-53 роках чоловік був головою уряду УНР в екзилі. Помер адвокат у 1953-му у Мюнхені.
Навіть оркестр заснував
Компаньйоном Степана Барана за адвокатською практикою ще на початку 1920-х був Степан Брикович. Згодом він мав контору на вул. Тарновського, 7 - теперішній частині Руської, починаючи від ЦУМу і до мосту. Він народився у Тернополі в 1884-му і закінчив тернопільську гімназію та Львівський університет.

Відео дня


«Закінчивши правничі студії докторатом, він відбув практику в адвоката Ісидора Голубовича, а згодом відкрив власну канцелярію, яка стала центром поради і допомоги тернопільським міщанам і селянам сіл Тернопільського повіту», - писав Іван Решетуха у замітці про Степана Бриковича в збірнику «Шляхами Золотого Поділля».
Уже після Першої світової адвокат добивався компенсацій для селян, чиї господарства були знищені під час бойових дій. Також керував Міщанським Братством, заснував при товаристві оркестр. Коли наші краї окупували німці, Степан Брикович став головою Українського окружного допомогового комітету. Та згодом побачив зловживання окупантів і відмовився від посади. Адвокат емігрував і помер у Німеччині у 1948-му.
Вижив після кулі
Адвокати Володимир Лисий та Олекса Олійник працювали із 1924 року на вул. 3 Мая, 3 - теперішній вул. Сагайдачного. Ділили вони не тільки офіс, а й мали подібні погляди. Обоє правників належали до Радикальної партії.


Володимир Лисий народився у 1893 році в Купчинцях, а навчався у Тернополі, Львові і Відні. Доводилося йому працювати зв'язковим австрійського командування з Центральною Радою, у державних структурах ЗУНР. У Тернополі осів у 1923-му. Переживши першу радянську і зустрівши німецьку окупацію уже у Львові, маючи щоразу роботу, Володимир Лисий не витримав - оголосив, що німці надуживають. Відтак виїхав до Відня, де зайнявся наукою. Згодом виїхав до США, осів у Детройті і створив «Українсько-Американський Осередок». Багато писав. Помер у 1966-му.
Доля Олекси Олійника склалася подібно до долі його товариша, але і драматичніше. Він народився у Купчинцях у 1888-му і навчався у Тернополі та Львові. Був в Українській Галицькій Армії.


«На політичних процесах боронив підпільників, організував кооперативи в повіті, а як повітовий організатор радикальної партії підносив своїми промовами на вічах та доповідями рівень знання і свідомості довколишніх сіл. Ця діяльність Олійника звернула увагу всіх трьох окупантів. Поляки саджали його перед кожними виборами в тюрму, німці тримали його деякий час у тюрмі при вул. Лонцького у Львові, а большевики заплатили йому кулею в потилицю», - подавав Іван Стадник у біографії адвоката.
Що показово, радянська влада спершу запропонувала Олексі Лисому роботу. А коли почалася війна, ув'язнила і гнала на схід. І 2 липня 1941 року у Смиківцях його хотіли застрелити, та чоловік вижив. У 1944-му виїхав. Скитався по Австрії, Чехії, Німеччині, аж поки у 1950-му не осів у США. Займався громадською діяльністю, але на життя заробляв руками - на фабриці.
Час цих адвокаті безповоротно минув. І тільки у старих газетах і мемуарах залишилися згадки про їхнє волонтерство.
«Доктор Олійник адвокат в Грималові прийме рутинованого (початкуючого ) конципієнта, вимагане також знання музики і співу до ведення хору і аматорських вистав», -подавала газета «Діло». 28 березня 1929 року.
Наші адвокати за Польщі справді були жертовними. Звісно, що заробляли вони добре, але й вміли та хотіли допомогти безплатно, кому треба. Навіть учителів для незаможних утримували. Приміром, станом на 24 жовтня 1926 року у складі відділу Українського педагогічного товариства в Тернополі було аж семеро адвокатів. Це чи не більшість від тодішніх адвокатів-українців.

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.

Коментарі (1)
  • Юрій Пелюшенко

    Помилки. Адвокат Лисий в одному місці наз-ся Володимиром, в іншому - Олексою. В Гримайлові працював до встановлення рад. влади в 1939 р. адвокат Григорій Олійник зі Станіславівщини родом, а не Олекса. Граматичні помилки є. Уважніше треба бути.

keyboard_arrow_up