«СОВКОВИЙ НЕФЕОДАЛІЗМ» АБО ЧИМ НЕБЕЗПЕЧНА АВТОНОМІЯ ВНЗ

Боротьба допомагає виживати та робить нас сильнішими. У зв’язку із різкими змінами в суспільно-політичному житті нашої держави, саме протидія совковій філософії для багатьох небайдужих людей стала основою виживання, бо вона спрямована на збереження Української нації!

Власне боротьба рятує і мене від щоденної тривоги за чоловіка і братів, які зараз перебувають в зоні АТО. Неможливо передати душевний стан, коли ночами чекаєш телефонного дзвінка, щоб почути у слухавку: «Все добре, іду спати». Тільки жінки, які чекають з війни чоловіків, синів, братів, знають, що значить жити одночасно у двох паралельних світах: в мирному світі і в палаючому Донбасі. У зоні війни явний ворог – це кацап. Внутрішній агресор набагато підступніший і небезпечніший, бо неофеодальний совок цинічно одягає маску благодійника, і навіть патріота.

У наш час критикувати можна будь-кого, міністра, Президента, навіть Папу Римського, критикувати «совка» неможна, бо у нього комплекс неповноцінності, хронічний інфантилізм і громадянське неповноліття. Його виховували як радянську людину, позбавляючи останньої приватної власності, а саме — його самого.

Громадян, які наважуються висловлювати відкрито власну позицію – підло оббріхують, знищують морально, карають фінансово. Зокрема, у мене незаконно вирахували зарплату у травні 2015 р. (900грн.), а нещодавній крикучий інцидент підтверджує соціально-психологічний комплекс пересічного феодала – це «совковість».

Я, кандидат мистецтвознавства з 2012 р, маю стаж читання лекцій на посаді старшого викладача вже повних шість років, є посібник, п’ять фахових публікацій після захисту (а разом більше двадцяти наукових праць), маю досвід проведення «відкритих» лекцій, мультимедійні та методичні розробки та ін.

Звісно, що я прагну професійного росту та претендую на посаду доцента кафедри (це значно покращить моє матеріальне становище). З таким проханням я звернулась до ректора і проректора з наукової роботи, на що мені одностайно відповіли: «Має бути рішення кафедри, дальше рішення комісії і Вченої ради». Мене така відповідь окрилила, адже переведення мене на посаду доцента неодноразово обговорювалось, і я впевнена, що мене кафедра 100% підтримає.

У свою чергу, я довірившись ректору, при спілкування віч-на-віч повідомила про аморальну поведінку зав. кафедри, який поводив себевкрай по-хамськи і дозволив собі зателефонувати мені пізно ввечері з дуже непристойними пропозиціями, які принижують мене як жінку. Це ганьба для навчального закладу, з такими моральними якостями людина не може працювати у вищій школі, виховувати молодь.

Незадовго після розмови із начальством відбулось засідання кафедри мистецьких дисциплін, на якому було вирішено внести в протокол пропозицію кафедри про переведення мене на посаду доцента кафедри. Засідання відбувалося у звичайному порядку, тобто без зав. кафедри, бо я сім місяців працюю на цій кафедрі і він (Дем’янчук О.Н.) ні разу не був присутнім на засіданні, бо дружить з нашою академією трудовою книжкою, приїжджає переважно на засідання Вченої ради. Невдовзі, через третіх осіб, начальство передало мені таку інформацію: «Скоро приїде Дем’янчук і тоді проведе засідання, щоб все було легітимним»!!!! Я декілька днів готувала звіт про свою науково-методичну роботу, адже прагнула виглядати впевнено.

У середу 26.08.15 я, з тяжкою сумкою наукових праць урочисто прийшла на засідання, яке почалось із годинним запізненням. І нарешті, п. Дем’янчук відкрив його та прочитав порядок денний, у переліку питань не було мого переведення на посаду доцента. Тоді я внесла пропозицію включити моє питання, але він категорично не захотів! Через 7-10 хвилин сказав, що засідання закрито, це викликало бурю гнівних емоцій викладачів, більшість почали піднімати руки і казати, що ми «за» переведення на посаду, за що я їм дуже вдячна. Я намагалась переконати зав.кафедри, але мої аргументи, на жаль, були проігноровані. Єдиним доводом Дем’янчука було таке, що це питання кафедра не вирішує і ректор сказав, що ставки доцента немає.

Ця КЛОУНАДА продовжилась у кабінеті головного очільника. Мої колеги вирішили, що нам потрібно іти туди і все з’ясувати. На жаль, це не дало ніякого позитивного результату, пан головний очільник категоричного зазначив, що у мене контракт триватиме ще півтора року на посаді старшого викладача (у контракті виправлена дата ручкою), а дальше буде видно на яких умовах мені підпишуть наступний контракт.

Цинізм тут аж зашкалює, адже якщо б у мене був контракт на 10 років? І навіщо було розігрувати спектакль із засідання кафедри? Чому кандидату наук у якого виконані умови на посаду доцента, підписують контракт на посаду старшого викладача у ВНЗ, де власних науковців на мистецьких кафедрах обмаль? І пропонувати мені шукати роботу в інших ВНЗ – лицемірно.

З цього всього я зробила такий висновок, що керівництву замість того, щоб зміцнювати та плекати власні кадри вигідніше МАТИ СПРАВУ ІЗ ТРУДОВИМИ КНИЖКАМИ, адже вони говорити не вміють.

Отже, шановні пани-феодали, приниження з Вашої сторони роблять мене врази сильнішою, а репресії спонукають до наполегливої щоденної праці. І як казав Ф.Ніцше: «Все,що нас не вбиває, робить нас сильнішими». 

Лідія Макаренко.

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.