Що тернополяни розповідають про своє місто туристам

Зазвичай знайомство з новим містом починається з вокзалу. Зранку тернопільський вокзал видався не метушливим. Біля входу – всього кілька людей. Запитуємо в них, куди піти, щоб побачити якісь цікавинки та пам’ятники архітектури. Перші двоє зізнаються, що самі не місцеві і нічого розповісти не можуть. 
- Сину, я тобі такого не скажу, бо займаюсь зовсім іншим, - розповідає на вокзалі бабуся, яка продає горіхи. – Ти запитай в когось молодшого, вони зараз все знають.
Майже одразу підходить жінка в квітчастому фартуху, що торгує по сусідству.
- Вам треба до озера, дорогою все побачите, - каже вона. – Нікуди не звертайте.
Показана жінкою дорога виводить до пам’ятника Пушкіну. Неподалік нього сидять двоє дівчат. На запитання, яке відношення Пушкін має до Тернополя сміються. 
- Треба глянути у Вікіпедії, може там щось є, - говорить дівчина з рудим волоссям. – Ми студентки, ще не зовсім освоїлись в місті. Навчаємось на другому курсі. Зараз поспішаємо, але можемо провести вам екскурсію після занять. Тут неподалік - театр гарний.
Театральний фасад з барельєфом, який виходить на площу, обсіли голуби.

- Театр - старий, але в якому році побудований не знаю, - розповідає молодий хлопець в спортивній куртці. – Я таким не цікавлюсь. Взагалі в молоді краще про таке не питати, запитуйте в когось старшого, або ще краще зайдіть всередину. Там вам точно скажуть, або подивіться у Вікіпедії.
Біля театру натрапляємо на ще один пам’ятник.

- Це пам’ятник Незалежності, відкритий до 21-річниці, - розповідає жінка, яка відпочиває на лавці з чоловіком. –  Підіть ще подивитись на замок. Він тут неподалік.
Слухаючи нашу розмову, чоловік відкрив сумку і дістав ганчірку для окулярів.
- У вас на об’єктиві фотоапарату відбиток пальця, - каже він подаючи ганчірку. – Візьміть, будь ласка, протріть, щоб він вам не зіпсував фото.
Вздовж алеї стоять вимкнені, заповнені водою фонтани.

- Вони працюють, просто зараз чомусь вимкнені, - розповідає чоловік, який палить на лавці. – Не знаю, може зараз їх включають лише на вихідних. Влітку працювали кожного дня.
Далі на алеї – пам’ятник Соломії Крушельницькій.

- Вона ніби письменниця була, щось більше до музики, можливо акторка, - розповідає тернополянка, яка приглядає за малою донькою біля пам’ятника. – Гляньте на Вікіпедії.
Жінка направляє на дорогу до озера, яка проходить біля церкви. На табличці - напис «Українська православна церква».
- Їй близько 400 років, - каже жінка, яка виносить з церкви вазу з квітами, щоб змінити воду. – Вона в нас одна з найстаріших. В якому році побудована не знаю. Трохи далі по дорозі до озера є ще одна церква. Вона ще старіша.
Біля Надставної церкви, на якій висить табличка «Пам’ятка архітектури», розмовляють кілька чоловіків. На запитання про історію храму кажуть, що зараз покличуть настоятеля. Говорять, що нічого страшного, про церкву він розповість.
Отець Дмитро виходить одягнений у костюм. Цікавиться, що привело туриста до храму.
- Церква збудовану у 1540 році - відколи існує місто Тернопіль, - розповідає отець Дмитро. - В храмі тричі побував Богдан Хмельницький. А загалом за свою історію церкву разів шість руйнували. То є оборонна церква, фортифікаційна. Вона займала таке саме місце, як і замок – на валах. У вікнах ставили гармати і коли нападали турки чи татари, люди відстрілювались.  Дзвіницю турки знищили, коли був розстріляний паша. Відбудовав її князь Острозький у 1627 році. Освятили у 1929 році. Церква існувала до війни. Після війни вона була знищена та закрита. 50 років тут були склади. У 1987 році на свято Івана ми відправили тут молебень і з того часу потихеньку почали її відновлювати. Зробили огорожу, каплицю для набору води, спроектували дзвіницю. 
За церквою видніється озеро. Близько 13.00 біля нього багато рибалок.

- Це - штучний став і ніяк він не називається, - розповідає один з рибаків, намагаючись відкрутити банку з приманкою. – Тут річечка раніше текла, забув, як вона називається. В свій час її розрили і загатили. 
Чоловік розповідає, що він - художник і радить сходити до краєзнавчого музею.
- Я колись працював у ньому над однією з експозицій, - каже він. – Музей в Центрі знаходиться. Ви його ні з чим не переплутаєте. Він без вікон – без дверей, як млин.
На озері видніється острівець.

- «Острів закоханих» збудований дуже давно, - каже один з рибаків. – Так назвали його, бо сюди приходить молодята фотографуватись. Для них тут навіть місце спеціальне зробили. У багатьох одружених тернополян є такі фото у сімейному альбомі.
Далі прямую до Тернопільського замку.

- Цей замок знаменитий, він пережив війну, - каже тернополянин, який відпочиває на лавочці неподалік. – У війну тут ховались люди і від нього у різних напрямках є підземні ходи. Під час війни німці мали тут підземний госпіталь. Після того, як їх прогнали, люди звідти витягали нержавіючі ліжка і з того починали жити. Бо Тернопіль був серйозно знищений радянськими військами.
Загалом, журналіст зміг знайти більшість туристичних цікавинок  із допомогою місцевих жителів. Тернопіль виявився містом привітних і чесних людей, які хоч іноді і не знають всього про рідне місто, але завжди підкажуть, до кого звернутись, або де шукати. Хоча б порекомендують посилання на Вікіпедію.
На наступний день журналісту зателефонувала тернополянка, з якою він обмінявся номерами телефонів. Жінка розповіла, що знайшла в себе карту Тернополя і якщо потрібно, вона може її віддати, «щоб не блудив».

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.