Скажу відверто. Подорож до Європи мене трохи остудила. Остудила мій запал на кожному кроці кричати про те, що «Україна – це Європа». Ні, друзі. Нам ще дуже далеко до «прогнилого Заходу». Між нами сьогодні настільки величезна прірва, що кожного разу вигукуючи це історичне гасло, треба додатково уточнювати, що ж конкретно ми маємо на увазі. Чи те, що географічно наша держава є повноцінною частиною Європи? А може те, що ми хочемо надалі обрати для України європейський вектор розвитку політики та економіки? А може, що ментально українці давно пережили совок і офіційно варті нової психо-соціальної та політичної ідентифікації?
Увесь мій відчай пов’язаний з тим, що поки в Європі ми лише географічно. Більше нічого спільного з нею ми не маємо. Ми любимо видавати себе за європейців, часом копіюючи їхню моду, звички та традиції. Але це безглузде мавпування ще більше показує всю глибину прірви між нами. При чому, ця прірва не є чимось абстрактним. Кожен, хто пересікав кордон України не міг не помітити, що цивілізацію можна реально побачити власними очима, просто перейшовши які триста метрів. Вже перший населений пункт, буквально волає до свідомості, що ти вже потрапив у цілком інший світ. І хоча відстань до України ще дуже мала та несуттєва, відсутність нашої української ментальності помітно вже дуже добре. Звідси й таке поширене явище – як післяподорожева депресія, котру переживають чимало людей, які повертаються з-за кордону в рідні міста, містечка та села.
Коли був ще малим, я дуже часто думав про дощ: як, і за яким принципом він працює. Закривши очі я міркував, що коли у місті «А» йде дощ, а в місті «В» його вже немає, то буде просто чарівно стати мені рівно по середині між цими містами, щоб на одну половину тебе падав дощ, а інша залишалася сухою. Згідно логіки, це було цілком правильне бажання підлітка, який хоче пережите якомога більше вражень. Звісно, такий різкий перепад між місцями де є дощ, і де його немає – дуже велика рідкість. Тим не менше, в питанні розвитку людської особистості така межа очевидно існує, при чому – дуже добре та конкретно.
А ось, Біблія згадує ще один цікавий епізод. У ньому апостол Петро, відрікаючись від Спасителя, отримує відповідь юдеїв – «Мова твоя видає тебе» (Мф.26:73). На що почав «клястися та божитися». Власне, тут розуміємо не тільки Петровий акцент, але й сам принцип побудови речень та спосіб мислення. Нас наша «мова видає» всьому світу те, що ми українці. Вся наша нація веде себе типово та прогнозовано. І хоча, здається, в теорії всі люди та нації рівні між собою та однакові. Але ж бачимо, що в реальному житті не рівні та не однакові!
Мені здається, сподіваюсь небезпідставно, що ми з вами неймовірно «контрастна» нація. Це в нас так багато героїв та зрадників, святих та найбільших покидьків водночас. Це в нас святі люди з дерев’яними щитами йдуть на озвірілих снайперів, які озброєні найсучаснішою зброєю, готові залюбки вбивати свого брата за кілька гривень. Це в нас люди зі всієї країни по 2 гривні надсилають українському війську, а хтось із чиновників краде їх собі до кишені! І це не якесь дике середньовіччя! Оце і є та сама «Європа» в XXІ столітті!
Уже перші хвилини подорожі Угорщиною, а згодом – Словенією, я був вражений неймовірною чистотою та впорядкованістю всього побаченого. Очевидно, що для того, щоб добитися такого дивовижного результату в прибиранні треба мати зовсім інший склад розуму, ніж той, що є в нас. Знаєте, як культурній людині просто психічно неможливо плюнути на підлогу, так некультурній і неохайній людині неприродно та боляче жити в ідеальній чистоті тривалий час. Вона знову загадить все навколо себе.
Так, ми всі вміємо замітати та прибирати. Але є одна проблема. Ми робимо все наче для когось, щоб від нас швидше відчепилися. Не як власники, а як недбайливі раби. Там де я нещодавно був, здається, люди робили більшість все на совість. «На совість» – це коли взагалі немає до чого причепитися. Навіть, коли б дуже сильно цього хотів. Зрозуміло, що Венецію та Микулинці порівнювати буде не зовсім правильно. Тим не менше, питання чому ж одні люди можуть жити в чистості, а іншим це не під силу, так і залишається відкритим. І, повірте, справа не лише в якості роботи місцевих комунальних служб. Всі проблеми, зрештою, як і їх вирішення, сховано в головах людей.
Наша ментальність – це ментальність людини, яка замітаючи кімнату, залишки дозамітує собі ж під коврик. Саме тому особисто я не пам’ятаю такого випадку, щоб у нас було чисто всюди, а не тільки там, де мають бути високі гості.
Дивлячись на неймовірні красоти акуратних зелененьких пагорбів, на яких мирно пасуться білосніжні овечки, хотілося плакати від відчаю за те, що не доживу до часу, щоб такі самі красоти були й у нас на рідній Ненці. Звісно, у нас буває, але тільки по окремо – то чисті овечки, то чиста дорога, то чисте узбіччя, то акуратно викошена ідеально зелена трава, яку сам би вже їв, при сильному голоді. Але так, щоб це було все й одразу, при чому – в таких неймовірних кількостях – особисто я ніде та ніколи раніше не зустрічав.
Символом нашого менталітету може служити будинок із двома власниками, кожен із яких пофарбував свою половину на інший колір. І так чинить вся вулиця! Ми не можемо домовлятися. Ми не можемо думати про красу більше, ніж про власні амбіції. Краса все ще не є нашою фундаментальною цінністю. А найгірше те, що ми не думаємо про завтра. Ми не думаємо про інших та про наші спільні перспективи.
Правду кажучи, ми рідко коли взагалі думаємо. Саме тому в наших ліфтах люди пісяють багато частіше за песиків та котиків. Ви скажете, що це не ви, а якісь чужі діти? Та, які ж вони чужі? Це наші діти, прямо чи опосередковано виховані нами та нашим товариством. І єдиний шлях змінити своїх дітей – це змінитися самим.
Україна не Європа, і ще не скоро нею стане. Але вона сьогодні нам потрібна як чисте повітря. Їдьте туди та подивіться, як повинне виглядати повноцінне людське життя. До речі, це не тільки хронологічно довше життя, але й більш змістовніше та яскраве. Коли ближче до сорока в нас думають про те, що все вже позаду, там сорок – лише привід піти на дискотеку та нарешті знайти собі пару. І якщо ви досі боїтеся європейських геїв, хочу вас заспокоїти. Наші власні підераси в Верховній раді чи на телебаченні багато страшніші.
Звісно, я не плутаю Європу з Царством Небесним, і не вважаю її втіленням ідеалу державотворення та людських стосунків. Я, взагалі, кажу про інше. Я всього лиш не можу не дивуватися тому, що можна жити так близько, але так принципово по-іншому.
А ви теж, хочете жити в цивілізованому суспільстві? Якщо відповідаєте на це питання ствердно, то тоді треба змінюватися самим, не чекаючи на політиків. Це ж так просто: не переходити дорогу на червоне світло, не викидати сміття повз урну, частіше прибрати в своїй оселі та намагатися робити так, щоб після нас залишалося тільки добро та чистота. І благаю: надалі, пісяйте тільки в унітаз, навіть якщо цей туалет виявиться платним. Не варто мочитися в ліфті, чи тим більше – в душі ваших ближніх. Так ми дійдемо не тільки до Європи, але й повернемо собі втрачений колись Едем.
Дякую за увагу. До зустрічі. )
віталій савчук