Рано чи пізно приходить цей час. Час, коли ти чітко усвідомлюєш: «хорошою» дівчинкою бути безпечно і прийнятно. Так, бути такою «хорошою» дівчинкою, яка 24 години на добу привітна, мила, і всім на світі задоволена. А також добра, вдячна, оптимістична, яка є прикладом для наслідування і завжди готова прийти на допомогу. Дбайлива мати, у якої діти на першому плані. Мудра жінка, яка знає, як догодити чоловікові. Високо кваліфікована співробітниця, яку цінують на робочому місці.
А ще це - противно і нудно…
І рано чи пізно носити цей образ стає настільки затратно і тяжко, що хочеться вовком вити.
Що толку з того, що ти дбаєш про інших, підлаштовуєшся, згладжуєш гострі кути?
Що толку з того, що ти весь час на поготові, не можеш розслабитися навіть наодинці з собою, бо навіть наодинці з собою потрібно бути "хорошою" - уникати дурних думок, займати себе потрібними, корисними справами?
Який у цьому сенс, якщо ти, вкладаючи всю себе, отримуєш у відповідь лише крихти?
Який у цьому сенс, якщо твоя образа на те, що тобі доводиться постійно насилувати себе - зростає і множиться з кожним днем?
І який в цьому сенс, якщо ти, очікуючи, що хоч хтось подбає про тебе, майже ніколи не отримуєш бажаного?
Це закономірно:
Якщо ти відмовляєш собі у своїх потребах, ти будеш чекати, що хтось інший про них подбає.
Якщо ти не дозволяєш собі висловлювати невдоволення, або говорити «ні» на те, що тебе не влаштовує, з чим ти не згодна, то ти будеш очікувати нагороди за насильство над собою. Нагороди у вигляді вдячності та хорошого ставлення від свого оточення.
І ти будеш чекати того, що й інші стануть робити те ж саме…
І будеш дратуватися та обурюватися, якщо вони не захочуть цього робити.
Як він (вона) сміє бути таким (такою) поганим (іншими словами, не відповідаючим моїм очікуванням), коли я витрачаю стільки сил на те, щоб бути хорошою! І дійсно, як?...
Бути "хорошою" дівчинкою дуже важко. Важко постійно зображати з себе когось іншого, особливо коли немає більше на це сил. Важко бути милою, коли хочеться ридати. Важко і страшно відмовляти в допомозі - навіть якщо допомагати зовсім не хочеться чи немає змоги. І - о, Боже! - Зовсім не завжди викликають співчуття чиїсь переживання, але зізнаватися в цьому соромно, адже співчувати - це теж правильно.
Мало не забула, "хороші" дівчатка ще й дуже, дуже, дуже відповідальні! Вони з готовністю відповідають за чужі переживання і відчувають себе винними у відповідь на звинувачення.
...«Я жодного разу не чула від своїх батьків слів любові. Я ніколи не чула про те, що вони пишаються мною. Зате критикували мене досить часто, вказуючи на мої недоліки. Мабуть, тому я виглядала сумною і доволі похмурою. Матері це не подобалося і вона часто любила повторювати: «З такими надутими і вічно незадоволеними, як ти, ніхто не захоче дружити». Мене це лякало до жаху, я відразу ж починала посміхатися проти своєї волі».
...«Мій тато вмів виховувати поглядом. Він ніби говорив: «Ти розчарувала мене, і ти погана». Для мене не було нічого жахливішого за це, я старанно намагалася видалити із себе все те, що його засмучувало, але отримати підтримку і прийняття мені так і не вдавалося».
...«Моя мама дуже нав'язливо опікувала мене, а потім ще й вимагала вдячності за свою опіку. Я не могла бути безконечно вдячною за те, що вона робила, зрештою, для себе, а не для мене. Тоді вона ображалася, називаючи мене черствою та егоїстичною, а я відчувала себе жахливо винною».
Так і з'являється образ «хорошої» дівчинки - це спроба підлаштуватися під очікування батьків (або вихователів) - в надії отримати хоч краплю прийняття або хоча б уникнути звинувачень. Шлях до власних бажань виявляється занедбаним - всі сили витрачаються на адаптацію в стосунках з іншими. Але рано чи пізно протест все-таки виникає.
У своєму протесті ти відмовляєшся бути зручною та передбачуваною. Ти пробуєш говорити «ні» у відповідь на безглузді очікування, ти пробуєш не погоджуватися з недоречними претензіями. І в цю ж мить зустрічаєшся з жахливою внутрішньою тривогою - тим більшою, чим менше в свій час в тебе було підтримки.
Коли ти захочеш щось для себе особисто, тебе «винесе» підсвідомо туди, де тобі в цьому праві було відмовлено. Тривога нагадає тобі: «Зона небезпеки! Можуть бути жахливі наслідки! Тебе відкинуть і ти цього не переживеш». А тут ще і внутрішній голос вставить своє вагоме слово: «З глузду з'їхала ?! Вернись негайно в «хорошу» дівчинку! Така поведінка є не прийнятною!».
Коли ти відмовляєшся від такого безпечного, але нестерпно тісного образу «хорошої» дівчинки, може піднятися багато гніву. І це ще одна «незручна» частина процесу. Витримати свій гнів важко, особливо колишній «хорошій» дівчинці, бо ти як і раніше не віриш, що будеш прийнятою у своїх почуттях. Гнів «вилазить» в дрібницях, він лякає своєю міццю і невідповідністю ситуації.
«Вона навіть не захотіла мене слухати!!!»,
«Він не поцікавився - а що відчуваю я???»,
«Вони вирішили все за мене!!!»
Старі образи спалахують енергією гніву в нових обставинах і з іншими людьми, яким «пощастило» потрапити в стару рану і попасти під гарячу руку. Гнів прокладає собі дорогу там, де це було раніше заборонено, у тих ситуаціях і обставинах, які відтворюють первинну травму. Загалом, цей стан можна виразити так:
"Як вони можуть так зі мною чинити? Коли я стільки зробила і стільком пожертвувала за ради них??? Чому вони не поважають мене, і не рахуються зі мною? "
Це важкий час, коли ти сама собі здаєшся неадекватною через свої надмірні реакцій, які ти вже більше не в силах стримувати, через болісне балансування на лезі бритви між нестерпністю само-зради і жаху бути покинутою та відкинутою...
Лише прийняття себе, дозвіл собі пройти через цей болісний період гніву, а також дозвіл бути «поганою», приносить звільнення. А ще усвідомлення, що найважливіше плече, на яке можна спертися - це своє власне плече.
Ну, а разом з дозволом собі бути час від часу «поганою», багато що відімре за непотрібністю. Наприклад, очікування схвалення від інших за «неналежну» поведінку. Це право доведеться дарувати собі самій. Втім, слово «доведеться» тут не зовсім доречно.
Я даю собі право на самі різні почуття та дії!
Я маю право гніватись, сумувати, скаржитися, не співчувати, коли «не співчувається», і йти, коли хочеться!
Світ відреагує на це по-різному.
Хтось скаже: «А ти, виявляється, редиска!»
Хтось скаже: «Гаразд, пошукаю допомоги в іншому місці».
Новий досвід принесе нові відчуття: я можу витримати чуже невдоволення, і при цьому залишитися живою!
І ще:
Який це чудовий стан - бути на своїй стороні. :)
Макарова Марина