Саме такими словами починається кожен куплет популярної за часів СРСР патріотичної пісні. А далі в ній співалося про картинку в «Букварі», про вірних друзів, про берізку в полі, весняний спів шпака… Взагалі ж - хвилююча лірична мелодія, вкупі зі зрозумілими й близькими серцю кожного словами. Проте автори сором’язливо оминули той факт, що тодішня батьківщина у нас починалася з культу чи просто культику її чергового вождя. В епоху Сталіна, на щастя, жити не довелося, отож язичницькі крайнощі поклоніння перед ним моє покоління оминули. Зате з дитячого садка знав, що «Ленин лучше всех на свете». Але система не лише поклонялася мощам померлих вождів – вона своєю природою була запрограмована на те, щоб створювати культ нових. Ось і став з середини 70-х років посилено насаджуватися міф про «видатного політичного і державного діяча сучасності» Леоніда Брежнєва. Втім, заради справедливості, була система уже не такою кровожерливою, як за Сталіна, і возвеличування (понад всяку міру) Брежнєва йшло паралельно із тиражуванням на всю країну анекдотів про нього. Потім увесь цей ідіотизм на якийсь час зник.
Але природа не терпить порожнечі. Довший час без створення культу чергового вождя починає викликати у нас дискомфорт. Незадовго до Євромайдану стали з’являтися перші ознаки, нехай і помірних, спроб створення нового міфу. В одній з політичних телепрограм хтось із наближених до «тіла» Януковича заявив, що «нарешті в Україні з’явився лідер загальнонаціонального масштабу». Вгадайте з двох разів, про кого йшлося? Правильно. Нині цей «лідер» вже, мабуть, отямився після майданного переляку і радий тому, що його прихистила сусідня країна. Чомусь – разом із вкраденими у народу мільярдами. Або ж, можливо, саме завдяки тому. Отямився і спостерігає, як на його новій «родінє» поступово і неухильно формується культ її нинішнього президента. Тут вам і розчулені співи діток («С днем рожденья, президент Путин!»), і хвалебні славослів’я цілком дорослих дядечок і тітоньок, і зразки портретного живопису, і спеціально випущені з цієї нагоди футболки з портретом, і панегірики «во славу» невтомного борця з корупцією і усім тим, що загрожує «русскому миру»… Мова, зважте, йде навіть не про ювілейну дату, а про 62-річчя чинного російського гаранта, яке відзначалося нещодавно… Так що проти історичної генетики не попреш: наші північні сусіди таки відчувають нездоланну потребу періодично створювати культ нового вождя, який потім героїчно розвінчують.
Сподіваюся, цього разу вже без нас.
