Тернопільський психіатр: "«Поліграф» уперше побачив під час служби в армії"

Психіатр Віктор Ястребов каже, що спочатку навіть трохи жалкував, що не залишався працювати в армії, але потім те швидко минулося

Психіатр Віктор Ястребов у професії вже 40 років. А 35 з них працює з дітьми. Аби працювати в Тернополі, довелося, вже будучи лікарем, відслужити в армії на Крайній Півночі у Росії.

За багато років роботи бачив різне. А деякі випадки, хоч і були вони багато років тому, пам’ятає, як сьогодні.

Знімав жінку з дзвіниці

Після закінчення вузу в 1975 році пана Ястребова направили на роботу в один із північних районів області районним психіатром.

– Там ніколи не було психіатра, - розповідає лікар. - Треба було починати з нуля. Тоді я був і психіатр, і нарколог, і дитячий психіатр в одній особі.

Це була його перша робота. Пропрацювавши на новому місці лише два тижні, мав досить незвичайний епізод. Жінка вилізла на дзвіницю, причому зовсім гола. Кричала, щоб ніхто не наближався до неї, бо стрибне. А для народу то було шоу – чимало роззяв стояли, роззиралися, сміялися. Хтось викликав міліцію, бригаду з лікарні.

- Вона крикнула, що буде говорити тільки з психіатром, - пригадує лікар. - Покликали мене. Я вмовляв її злізти, а вона кричала, щоб я ліз на дзвіницю і щоб теж роздягався. Десь півгодини вмовляв її злізти. Халат і сорочку довелося зняти. Я поліз на дзвіницю, а жінка помаленько почала спускатися. Потім допомогли рятувальники.

У Тернопіль – через Крайню Північ

Три роки пан Ястребов відпрацював за розподілом, але хотів повернутися у рідний Тернопіль, бо тут в аспірантурі навчалася його дружина. Проте шансів отримати роботу в обласному центрі не було. Тому вирішив потрапити у Тернопіль завдяки службі в армії.

- Мусив написати в заяві: «В Советской армии не служил, но служить желаю», - пригадує пан Ястребов.

Однак в армію він потрапив не одразу. В районі бракувало лікарів. Медики працювали на 1,5-1,75 ставки, а стоматологи – на дві. Крім того, в армії теж питання вирішували «по блату». У перший рік чоловікові повернули документи, бо була рознарядка лише у госпіталь до Львова. Вдруге не взяли, бо посилали у шпиталь у Севастополі. Призвали лише з третьої спроби.

• Я вже й не дуже хотів йти в армію. Пам’ятаю, був серпень, я перебував у відпустці, а офіцерів беруть служити влітку, - пригадує пан Ястребов. – Телефонують, щоб терміново з’явився з паспортом і комсомольським квитком у військкомат. Я подивився в документи, а там Комі АССР! Поїзд називався «Сєвєрноє сияниє», їхав за маршрутом „Москва-Воркута”. До Москви - їхати добу, до місця служби – ще чотири. 18 серпня ми були на Крайню Північ. Військові вже ходили у півшубах, валянках, а ми були в плащиках. То ми одразу з вагону у таксі. Нас було з області четверо.

Далі доля розпорядилася так, що пан Ястребов і ще один тернополянин працюють лікарями у Тернополі. Він – психіатром, а колега – педіатром. Один із них залишився жити в Комі. Він був хірургом, родом з Дніпропетровської області. У Тернополі закінчив інститут, одружився з тернополянкою, але залишився на Півночі після служби. А четвертий — у Львові, він тепер полковник.

Армійські хірурги – аси

В армії чоловік був лікарем у госпіталі.

- Що цікаво, у психіатричному відділенні наркологічні і психіатричні хворі були разом, - пригадує лікар. - Така була ситуація. Капітан у стані білої гарячки встромив собі в серце ніж. Його швиденько підняли з ковдрою і перенесли в хірургічне відділення, не виймаючи ножа. Добре, що це був госпіталь, усі відділення - поряд. Щастя, що проколов перикард, а не міокард. Хірурги були шоковані. Чи то зі страху, чи то висока кваліфікація лікарів, але того чоловіка врятували, щоправда, з армії потім комісували.

Підготовка військових лікарів тоді була на дуже високому рівні, зазначає співрозмовник. Якщо перепідготовка у нас відбувається кожних п’ять років, то в них була кожних три. Військових лікарів посилали на стажування в Німеччину, Угорщину. Військова медицина була добре забезпечена апаратурою.

Підсудний їв екскременти

В інститут судової медицини ім. Сербського, що у Москві, Віктора Ястребова відрядили переймати досвід ще під час служби в армії.

- Якось водить нас професор під час обходу між хворими і каже, що тут є один чоловік з України, з Тернопільської області. Я вже прислухаюся, бо ж земляк, - пригадує лікар.

На експертизу того чоловіка направили аж у Москву, бо в себе вдома він усіх обдурив, а «Поліграфа» в Україні тоді не було.

А історія трапилася в одному з сіл Тернопільщини, пригадує пан Ястребов. Мав той чоловік коханку. І на весіллі в сусідньому селі, що розташоване від їхнього через річку, коханка влаштувала йому сцену ревнощів. Мовляв, скільки років буде так тягнутися — або дружина, або вона. І коли вони після весілля втрьох перепливали річку човном, він ударив свою дружину веслом і викинув за борт. Та потонула. А на березі почав кликати на допомогу.

Навіть московські світила визнали, що такої волі до життя ще не бачили. Аби переконати, що він - не сповна розуму, чоловік навіть їв свої екскременти. Однак врешті застосували «Поліграф», і смертної кари той чоловік не уникнув.

Довідка

Віктор Ястребов – народився 4 серпня 1951 року у Тернополі. У 1974 році закінчив лікувальний факультет Тернопільського медінституту.

1975-1977 рр. – працював в одному з північних районів області районним психіатром.

1977-1979 рр. – служив в армії на Крайній Півночі в Росії.

Після армії два роки працював у неврологічній бригаді швидкої допомоги.

З 1982 року – працює завідувачем дитячого відділення в обласній психоневрологічній лікарні.

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.