Тернополянка написала казку про Героя, який загинув під Іловайськом

Тернополянка Дзвінка Торохтушко розповіла, що казку змогла написати лише через півроку після загибелі Андрія Дрьоміна

До збірки увійшли дві казки для дітей: „Світлячок-охоронець” тернополянки Дзвінки Торохтушко і „Світло рідного дому” письменниці з Луганщини Олени Степової.

- Коли Андрія не стало, дузі просили: напиши що-небудь, а воно не писалося, - розповідає авторка казки Дзвінка Торохтушко (Любов Бурак). - Не писалося довгих півроку, не було тих слів, натхнення, не було волі з Неба. А потім мій Світозарчик попросив розказати казку про Світляка. Так з’явилася ця казка. Звичайно, вона не в один день оформилася. Друзі спочатку казали, що я вар’ятка, що це несерйозно, але ж Котигорошко чи Кирило Кожум’яка теж свого часу, напевне, були реальними людьми. Просто пройшли роки, і ми про них пам’ятаємо завдяки історіям. І я хочу, щоб ми пам’ятали наших героїв, щоб вони жили в наших переказах, віршах, казках, легендах. Вони того варті, бо вони тримають небо над нами.

Авторка розповіла, що книжка виходила дуже важко, що в Тернополі коштів не змогли знайти. Але так сталося, що з коштами допомогла подруга авторки – письменниця Олена Степова.

- Олена з Луганщини, з того самого краю, де загинув наш Андрійко, захищаючи нашу землю, - говорить ведуча. - Ми склали разом дві казки і вийшла книжка. Оленчина казка про світло й тепло, маму, рідну землю, і моя - про того, хто її захищає, хто жертвує собою, хто не боїться, хто не відступає. Ця книжка немає кінця, тому що всередині є розмальовки, щоб діти могли продовжити казку, можливо, просто помалювали.

Як розповіла правозахисниця, письменниця, активна діячка партизанського руху інформаційного спротиву на Луганщині Олена Степова, багато людей не розуміють, як в такий страшний час можна писати казки.

- Моя казка була написана в такий страшний час, що люди дивуються, як в такий час можна писати казки,  – каже Олена Степова. - Ми сиділи в підвалах, ховаючись від обстрілів "градів". Мами йшли на роботу, бо військового стану не було і їх могли звільнити за прогул, а дітей залишали на тих, хто втратив роботу. В мене був приватний будинок з гарним підвалом, теплий, який витримував все, і так у мене виник маленький дитячий садочок. В підвалах потрібно було якось відволікати дітей, і я почала розповідати казки. Без війни, тільки з любов’ю. Я розповідала про степи, рідну землю. Так написала казку "Світло рідного дому”.

Олена Степова написала ще чимало казок. Їх вони виклала на своїй сторінці в соцмережах.

- Коли я побачила Любину казку про Світлячка-охоронця, я вирішила, що це буде особлива книжка, - продовжує співрозмовниця. - Вона дійсно особлива, одна казка на жовтих сторінках, інша - на блакитних, бо ми несемо в собі той світ, який дала нам наша батьківщина. Свою казку я присвятила всім переселенцям, і землякам, які залишилися там, які знають що таке окупація, які знають що таке бігти без речей. А Люба присвятила свою казку загиблому землякові. Ми багато там бачили таких світлячків, які відлітали у небо, тому це і моя шана. У наших казках нема війни, нема зла, там просто розповідається про те, що треба любити свій будиночок, і те світло приведе тебе до дому, де б ти не був.

Як каже письменниця, вірші і казки - це найкращий пам’ятник для героїв.

• Не люблю я пам’ятники, - каже письменниця. - Я вважаю, що зараз ми робимо те, що найбільше можемо зробити. Ми пам’ятаємо! І це - найбільша пам’ять на світі для «Світлячка» і тих людей, яких обпалила війна. Вірші і казки – це пам’ятник нашої  любові, нашої віри у все те, що ми любимо.

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.