На конкурс "Білі і пухнасті": Пушинка

RIA плюс

Надія Гураль:

- Маю вдома білого пухнастика Пушинку. Це дівчинка і вона має свою історію...

Минулого року я співала в одному з ресторанів нашого міста. Було дуже багато людей, корпоратив – шум, гам, ще й музика гримить... Та ось закінчилася пісня і всі почули, що десь, напевно у коридорі, жалібно нявкає котенятко... Дехто (і я в тому числі) побігли подивитися, що там.

І справді, біля вхідних дверей ресторану стояло і трусилося від холоду малесеньке біле пухнасте кошеня. Побачило людей, втішилося, почало до кожного підбігати, муркати і ластитися, так ніби просило: "Візьміть мене додому!”. Але охочих, на жаль, не знайшлося, а дехто взагалі хотів викинути його надвір, щоб не заважало. Я занесла його на кухню, дівчата налили йому молочка, воно випило, повеселішало, почало гратися.

Відео дня

Потрібно було кудись прилаштувати цього котика, але з персоналу ресторану ніхто не захотів взяти його, а там залишати не можна було – дуже суворий директор. У мене вже була доросла кицька, ще й з агресивним характером щодо інших котів, але мені не залишилось вибору - я забрала його до себе додому. Назвала малечу по-зимовому – Пушинка, бо цей біленький пухнастий комочок радості легко поміщався в мене на долоньці.

Спочатку моя старша кицька дуже ревнувала, шипіла на малого. Але дуже скоро звикла і, що найцікавіше, прийняла його, як своє дитинча, хоч раніше кошенят ніколи не мала. Вони й досі разом сплять в обнімку, вилизують одна одну, разом граються, приносять мені купу радості, піднімають настрій, лікують і продовжують дивувати своїми інтелектуальними здібностями та майже людськими рисами характеру. А також - поглядом, який говорить, що з цих маленьких голівок дивляться на мене справжні душі, що прагнуть ласки і добра...
Принагідно хочу побажати, щоб у Новому році на усіх вас чекали тільки хороші, приємні і пухнасті сюрпризи!