Тернополянин — про дороги і бездоріжжя Казахстану

>Від 40 до 85 км у день
- Скільки в день проїжджали кілометрів?
- Залежало від покриття - в середньому десь від сорока до 80-85 км у день. А щодо місцевості, то, порівняно з Україною, це - пустеля. Найдовший переїзд від села до села був десь зо 3-4 дні - коли не бачили жодної людини.
Але вже як зустрічали людей, то траплялися дуже привітні. Скажімо, одна з перших зупинок була в Актау, яке раніше називалося Шевченко. Там треба було дати телеграму про наш вихід на маршрут. На пошті розговорилися з жінкою, яка дуже приязно до нас поставилася, навіть запросила в кафе - мовляв, аби ми знали, що у Казахстані дуже гостинні люди. Це було наше перше позитивне враження.
- Дороги були важкі?
- Перших 160 км був асфальт, а далі - то вже ґрунтові дороги - спершу кращі, далі гірші. Потім ми спустилися до моря і вздовж вже просувалися доволі закинутими дорогами, місцями, занесеними піском. Окремі ділянки доводилося переходити й пішки - піском їхати практично неможливо, переднє колесо одразу в'язне.

Було багато пробитих коліс
- Як ваша техніка перенесла такі умови? Поломки були?
- Загалом добре перенесла. Лише в керівника, дніпропетровця Олексія Андрушевича, десь на середині шляху тріснула рама. Можливо, то був просто виробничий брак. Тим паче, що його велосипед вже витримав багато складних походів. Можливо, просто не виніс перевантаження. Але нічого, їхали далі. Олексій лише трохи опустив сідло, аби зменшити навантаження на раму і, напевно, вже менше сидів на сідлі, більше навантаження давав на ноги.
Ще було дуже багато пробитих коліс. Бувало, мало не кожних 10 кілометрів. Дуже багато скла на дорогах, особливо в селах, поблизу домів. Доводилося зупинятися, замінювати камеру на запасну, а пробиту одразу клеїти. Мене, на щастя, це минуло.
Загалом до такої тривалої мандрівки довелося добре готуватися - купити величезний велорюкзак - для запасу продуктів, підсилити багажник, змастити всі деталі велосипеда - ремонтних майстерень у пустелях теж немає.
Для вирішення проблем із питною водою ми поробили додаткові кріплення на передній вилці велосипеда на дві трилітрові пляшки. Всього води на кожного учасника потрібно не менше 10 л на день.
Було також багато питань із вибором одягу для мандрівки, адже погода в цей час могла бути по-літньому жаркою, а могло й притрусити сніжком.
- А проблем зі здоров'ям не виникало?
- Серйозних - ні. Щоправда, в одного учасника, Олега Кривошеєва з Харкова, розболілася рука. Далася взнаки стара травма, яка, мабуть, не до кінця зажила. А в такій дорозі рука, звісно, розтряслася на кермі і дала про себе знати. Довелося накласти йому невеличку шину, перебинтувати. І решту походу він тримав кермо фактично однією рукою. Вже після повернення додому Олегові таки наклали гіпс. Однак знаю, що зараз із рукою вже все добре, він вже збирається у наступний похід до Польщі.
Олег, до речі, був найстаршим серед нас - йому 53 роки, сам він - полковник, колишній військовий, служив у Казахстані в ракетних військах.
- Ви їздили суто чоловічою командою? Жінок не брали?
- Ні, цього разу жінок не брали, бо похід передбачався доволі важкий. Хоча хлопці з Дніпропетровська розказували, що в їхній групі є кілька дівчат, які ходили в походи 3-4 рівня складності. Але з дівчатами, звісно, завжди важче.

"Чудово! Заробляй далі!"
- Відколи катаєтеся на велосипеді?
- Та з дитинства - як більшість хлопців. Спершу дворами чи містом. А вже всерйоз і далеко - то була поїздка першої категорії складності в Закарпаття. Кілометрів десь із 400. Вже далі були поїздки в Польщу і на Кавказ.
- А хто ви за освітою? Чим заробляєте на життя?
- Та заробляю тим же, чим і захоплююся, - подорожами. Закінчив Академію народного господарства за спеціальністю "Менеджмент зовнішньо-економічної діяльності". Зараз працюю в обласному спортивно-туристському клубі. Ще коли був студентом, ми з друзями подумали собі, що подорожі і походи - справа і захоплююча, і корисна, а також може приносити гроші. Тож зараз займаємось активним туризмом, організовуємо сплави, походи та екскурсії печерами.
- Батьки не були проти такого вибору спеціальності?
- Спершу, поки я ще вчився, батьки до мого захоплення ставилися доволі скептично. Казали, що грошей цим не заробиш. Але я якось пропустив то повз вуха. А тепер, коли вже є добра робота, батьки кажуть: "Чудово! Заробляй далі!".
- Власну сім'ю теж хочете бачити спортивною?
- Моя дівчина Юлія (28 р.) повністю поділяє мої захоплення. Є одним із моїх бізнесових партнерів - ми разом працюємо у нашому клубі. Бували і в кількох спільних походах. Щоправда, у найцікавіших для мене - найскладніших - не доводилося бути разом. А зараз в Юлі відпустка, яку вона проводить доволі активно. Пішла в Карпати в пішохідний похід другої категорії складності. І вже передавала звідти, що днями бачили ведмедицю з ведмежатами. До речі, цього року вона в складі екіпажу катамарану-"двійки" отримала абсолютну перемогу на чемпіонаті України з техніки водного туризму.
- Який наступний похід плануєте?
Хочу восени поїхати в Грузію - ті ж самі дніпропетровські друзі дуже хвалили ті маршрути. Рівень складності буде приблизно такий самий, як у Казахстані. Бо простіші походи мені вже нецікаві. А в складніші жінок не беруть. А в Грузію може вдасться вибратися з Юлею.
А загалом, повертаючись із таких далеких мандрівок, щоразу дуже тішишся, коли нарешті знову бачиш рідні ліси, городи та поля. Знову і знову кажеш собі, яка ж таки гарна наша земля!

Побували у найнижчій точці СНД - мінус 132 м над рівнем моря
Серед найцікавіших місць у Казахстані, де побувала група велотуристів, Олександр Рибаков насамперед називає форт Шевченко.
- За 160 кілометрів від Актау відбував своє заслання Тарас Шевченко - той форт і досі називається його іменем, - розповідає тернополянин. - Там є гарний діючий музей, землянка, де жив Кобзар, а неподалік - його висохла верба. Шевченка казахи дуже шанують. Коли ми казали, куди прямуємо, вони одразу пожвавлювалися: "А, до Тараса!". У самому форту ми переночували в місцевій школі, нам провели дуже гарну екскурсію.
Запам'яталася велотуристам і підземна мечеть Шакпак-ата - місце паломництва мусульман. Там є захоронення 10 ст., це місце діяльності східного мудреця, є навіть вирубана в скелі мечеть із давніми анімалістичними малюнками та мусульманські цвинтарі.
- Побували ми і у найнижчій точці СНД, найнижчій асфальтованій дорозі у світі - в западині Карагіє, - продовжує Олександр. - Висота там - мінус 132 м над рівнем моря. Там є тепле джерело, в якому я навіть помив голову з милом. Щоправда, голова після того вкрилася якоюсь білою масною речовиною. Тож довелося їхати по чисту воду й митися наново.
Каракуртів, еф, кобр і гюрз мандрівники не зустрічали. Припускають, що це через холодну погоду і пізню весну. На сонце вибиралися тільки черепахи. Загалом велосипедисти очікували більш спекотної погоди. Прохолода суттєво полегшила їхнє пересування, тому маршрут пройшли навіть швидше, ніж планували.
- В Актау, до речі, в останній день походу нас дуже щиро і гостинно прийняла українська діаспора, - додає Олександр Рибаков. - Саме був Великдень - тож наші шлунки безмірно розтяглися.

Довідка
Олександр Рибаков - кандидат у майстри спорту зі спортивного туризму. Керівник сплавів ріками Дністер, Південний Буг, Чорний Черемош. Керівник піших і лижних походів у Карпати та велопоходів. Провідник у печері "Млинки". Займав 1-3 місця на чемпіонатах Федерації альпінізму і скелелазіння Чернівецької області у 2000-2001 рр.

 

 

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.