Як йога допомогла тернополянину повернутися до нормального життя

Кому варто і кому не варто займатися цією практикою, розповідає тернопільський інструктор із хатха-йоги Юрій Бриль (40 р.). Сам він почав глибоко займатися йогою у 13 років, коли внаслідок травми майже повністю втратив зір. Зараз чоловік вважає себе здоровішим за деяких двадцятирічних. Сам виховує восьмирічну доньку Яну, яка останнім часом теж зацікавилася йогою.

Все починається з тіла
- На що спрямована йога, якою ви займаєтеся, - на духовний чи фізичний розвиток?
- Фізичний і духовний розвиток людини у йозі тісно переплетені. Є практики, які базуються на чіткому розмежуванні фізичного і духовного. Одні розвивають виключно тіло, інші фізичного розвитку зовсім не торкаються - як, наприклад, кришнаїти. Вони теж включають себе до йоги - до бхакті-йоги, тобто йоги віри. Натомість у хатха-йозі присутні обидва аспекти - і фізичний, і духовний розвиток. Однак все починається, звісно, з тіла. Адже саме тіло для нас - найближче і найбільш зрозуміле. Це - той інструмент, яким ми всі вміємо користуватися тією чи іншою мірою. А якщо говорити одразу про свідомість - багатьом на початках занять йогою ще важко відчути, що це таке і як воно працює. Тож духовний аспект починає задіюватися пізніше - коли через тіло вдається достукатися до інших частин нашого єства - більш складних і тонших сфер.
- Ви почали займатися йогою самостійно?
- Спочатку так. Почав я займатися йогою ще за часів Радянського Союзу, коли йога у нас була заборонена під страхом кримінальної відповідальності. Її відносили до того ж реєстру заборонених практик, що й карате. У 70-ті роки в СРСР заявили про те, що бойові мистецтва розвивають агресивність у молодого покоління, і заборонили ними займатися. Хоча йога - аж ніяк не бойове мистецтво. Мабуть, просто заборонили всі східні практики загалом, йогу в тому числі, не дуже розбираючись, що це таке. В останні десятиліття існування Союзу тут вийшла фактично лише одна книжка з йоги - болгарських авторів про хатха-йогу. Тобто інформації про цю практику на той час у нас майже не було.
- Звідки ви дізналися про цю практику і чому саме вона вас зацікавила?
- Підлітком я вже пробував займатися бойовими мистецтвами. Здебільшого карате. Але попри це, шукав себе і в інших секціях - ходив і на класичну боротьбу, займався греблею на байдарці, а також спортивним туризмом. Це був такий вік, коли відчувалося, що чогось у житті бракує, але чого саме - ще точно не знав. І в той час мені потрапила до рук роздруківка книжки про йогу - самвидав, акруші, надруковані на друкарській машинці під копірку, з помилками. Але чимось вона мене таки зачепила. А потім, у 13 років, у мене сталася травма очей, я на рік потрапив у лікарню. Там зустрівся з одним чоловіком із Червонограда - Олександром Олександровичем. Лікувався він там через те, що його завалило в шахті. Витягли його через декілька днів, у лікарні він вже практично помирав під кисневим апаратом. І якось підійшов до нього один лікар і каже: "Шкода мені тебе, ти зовсім молодий. Давай, я спробую тебе витягнути...". І методами елементарної хатха-йоги - пранаямою (вправи для дихання, - прим. ред.) - вдалося Олександра врятувати. Далі він почав займатися хатха-йогою. І на час, коли ми познайомилися, я був просто вражений тим, як він володіє своїм тілом - мені здавалося, що для людини таке неможливе.
Повернувся я з лікарні після шести операцій. Зір так і не відновився, у мене взагалі були всі шанси втратити його зовсім. І те, що я зараз можу самостійно ходити вулицею, орієнтуючись по пам'яті, можна вважати подарунком долі. Після знеболювальних, які мені вводили, вже вдома почало ламати все тіло, боліли суглоби, серце, я просто не знаходив собі місця, з'являлися навіть думки про самогубство.
І в якийсь момент мені пригадалася і та роздруківка книжки з йоги, і ті вправи, які колись пробував робити. Сів в одну із поз - і мені раптом стало легше. Це було для мене відкриттям. Я почав займатися цими вправами щодня, хоча на той час лікарі заборонили мені будь-які фізичні навантаження взагалі. Але іншого виходу в мене просто не було - я робив те, що мені насправді допомагало, зменшувало біль. І так потихеньку йога мене й затягла.
Вже коли прийшов період перебудови, в Союзі створили Асоціацію йоги СРСР, яка розпалася, не встигнувши сформуватися. Бо щойно її створили - розпався Союз. В Україні з 90-х років почали проводити перші семінари з йоги, запрошувати досвідчених вчителів, тож вже більше людей почали дізнаватися про цю практику.

Йога - це метод
- Часто йогу сприймають як щось чуже, що прийшло з іншої культури. Вам такі зауваження робили?
- Спершу рідні переконували мене, що йога мені просто не потрібна. Але коли побачили, що вона корисна для мого здоров'я, то мама навіть читала мені вголос книжки з йоги (сам я не читаю зовсім). Тобто, у батьків було двояке ставлення - йога їм не надто подобалась, але їх задовольняло те, що я чимось займаюся. Хоча загалом я з 16-ти років працював, тож неприкаяним вуличним підлітком ніколи не був.
До речі, етичні принципи йоги не суперечать жодній із релігій. Можна займатися йогою і ходити до церкви - одне іншому не заважає. Просто йога - це практика, метод. Можливість звернути увагу на свій внутрішній світ, як ми живемо, що ми цінуємо, що для нас справді важливе.
- Наскільки, за вашими спостереженнями, українці взагалі цікавляться цією практикою?
- Я спокійно сприймаю те, що багатьом йога справді не потрібна. Є багато людей, які вже щасливі, бо знайшли себе чи в сім'ї, чи в роботі, чи в якомусь захопленні. І це не є погано - це їхнє життя, їхній вибір. А інших і досі щось не влаштовує в житті, змушує кудись рухатися, щось шукати. І одним із методів таких пошуків для якоїсь частини людей може стати йога. Хоча це зовсім не масове заняття і я далекий від того, щоб закликати всіх ставати йогами.