Не варто перекладати наші надії на владу і політиків, каже отець Віктор Веряскін (ВІДЕО)

Про ставлення про патріарха Кіріла, нинішньої української влади, навіть - до кінця світу, що начебто має настати у 2012-му, священик розповів нещодавно у Тернополі.
Якби ви зустріли цього чоловіка на вулиці, навряд чи вгадали б у ньому священнослужителя: мішкуваті костюм і плащ, стрижене, з легкою сивиною волосся, борідка. Перше, за що чіпляється погляд, - очі. Видається, Віктор Веряскін прагне роздивитися, що його співрозмовник носить у серці. Отець не ховається від світу. Навпаки – він завжди в курсі подій, аналізує їх. Слухати такого промовця – справжнє задоволення. Тому на лекції отця Веряскіна щоразу приходить усе більше й більше тернополян. 
- Хтось каже, що в Україні виникла унікальна ситуація. Насправді ж - нічого нового під небом не трапляється... Ми зробили свій вибір. Що поробиш – президент трохи не той і перша леді на леді тягне... Я – росіянин, живу у Криму, але проголосувати за Януковича не міг. Як на мене, теоретично був правий Ющенко. Правда, він не зумів втілити того, чого від нього очікували. Ось і отримав - розчарування. А ми опинилися у ролі собачок з анекдоту: "Ти за кого голосувати будеш? За Павлова чи за Герасима?.."
У громадянському суспільстві питання: "Кому віддати голос – "Тимошенніці" чи "Бандюковичу"?, взагалі не стояло б. Відомо ж: "Кожен народ має те керівництво, якого заслуговує". Звідки візьмуться інші патріархи? Інші президенти? Якщо ми самі – такі. Давайте будемо працювати над собою. Шукати духовні спільноти, де нас підтримають. Де є з ким порадитися. А на політиків і політику взагалі варто реагувати з гумором. 
"Єдності немає ніде!"
- Чи можливе нині об'єднання українських церков?
- Я завжди відкритий до спілкування, причому з отцями інших конфесій також. В Ужгороді на лекції приходять греко-католицькі священики. Під час одного з візитів до Тернополя я познайомився з отцем Анатолієм Зінкевичем та іншими... Помітив, що на контакт зазвичай виходять щирі та відкриті люди. Але дружнє спілкування відбувається не завжди і не всюди. Часто заважає внутрішньоцерковна дисципліна: приватно я можу із якимось отцем і чаю попити, а при керівництві він робить вигляд, що мене не знає...
Проте, думаю, саме особистісні контакти додають дещицю у скарбничку. Об'єднання українських церков згори навряд чи можливе. Тим паче, після заяв патріарха Кіріла та інших. Тому, як на мене, об'єднавчі процеси, що ледь намітилися в останні роки, тепер почнуть згортати. Шкода... До речі, зацитую українських митрополитів: "Ми формально підписали угоду про наміри щодо початку ймовірного діалогу у майбутньому..." Тобто про діалог і не йшлося, а лише про спробу підготуватися до нього... Отже, можна говорити лише про імітацію підготовки до діалогу. Власне, в ньому ніхто й не зацікавлений, особливо Московський патріархат.
Не варто перекладати на верхи надії наші. Влада, церковна також, переважно для вигляду каже одне, хоча має на увазі інше, а насправді робить третє. Треба самим робити те, що можливо на тому місці, де ми живемо і працюємо. Якщо ми будемо щирі один з одним і спілкуватимемося, саме це дасть справжній поштовх до об'єднання.
- У вас доволі критичне ставлення до патріарха Кіріла...
- На відміну від свого попередника Кіріл створює враження ефективного менеджера, але менш духовної, релігіозної людини. Він – значно молодший за Алексія, енергійніший. Згадайте, що він сказав про Україну: "Це – наші витоки, це – наша купель..." Отже: "Ми – сильні і молоді, а ви – старі і вас мало..." Причина в тому, що у диптиху православних церков Москва - лише на п'ятому місці. А хочеться ж бути на першому! Якщо за давністю не можна, то - за кількістю і силою. Тож вчинок Януковича дійсно є нерозважливим. Якщо не помиляюся, це лише другий випадок в історії, коли керівника незалежної держави благословляє на правління представник чужої країни...
Додам, що у патріаршому Соборі брали участь 704 делегати. "За" Кіріла проголосували 500, а 204 підтримали Клімента. Єдності немає ніде! А ми думаємо, що то тільки у нас – розкол. Але цікаве інше: напередодні виборів патріарха всі єпархії в Україна розділили на дві, аби просто подвоїти кількість делегатів. Тобто це саме Україна забезпечила Кірілу перемогу! Насправді у Московському патріархаті він теж не всім подобається...
На серйозні роздуми наштовхують недавні слова секретаря митрополита Володимира: "Все одно все повернеться під Москву"... Кіріл 14 років провів в Аргентині. У 70-ті роки бути за кордоном "послом" Москви, означало бути "кагебешником". Там клейма ніде ставити... Де, як думаєте, зберігається його особова справа? Він – "на гачку". Тому нічого доброго Україні від такого єпископату чекати не варто. Слід працювати на майбутнє. Мойсей не дарма водив євреїв 40 років пустелею. Відійде старе покоління, народиться нове. Не варто покладати надії на 70-літніх священиків, треба вирощувати нових. 
"Краще вірити Богу..."
- Як ставитеся до гіпотези кінця світу у 2012-му?
- Я, як і всі, користуюся календарем. Іноді – перекидним, часом – настольним. І календар за 2009-й у мене закінчився... То хіба це означає, що 2010 рік не розпочався? Та просто закінчилася одна система літочислення. І це не свідчить, що часу не буде взагалі. У майя були свої поняття – про п'ять Сонць і п'ять Місяців... Ну, минула та епоха! То що, думаєте, шоста не настане? Підстав для песимістичних висновків немає. Не треба думати, що всьому буде кердик... Треба жити так, наче кінця не буде! А буде початок нового періоду... Краще кінець без страху, ніж страх без кінця. Тому живи і працюй, не переймайся зайвим.
- Кажете, що їдете від нас - у Закарпаття. Землетрусу не боїтеся?
- Іноді жартую – я не з тих, хто підключений до... (жест до неба - прим. ред.) Я газети читаю, телевізор дивлюся. Звідти інформацію і беру. За висновками фахівців, епіцентр не настільки сильний і до Чорного моря та Криму хіба слабкі хвилі дійдуть. Правда, наслідки розлому земної кори дійсно можуть у Карпатах гукнутися. Але важких наслідків ніхто не очікує. Тому в певному розумінні я спокійний. Звісно, можна і розумно застерегтися - на випадок... Але все – у межах розумного. Адже той, кому написано згоріти, - не потоне.
Анекдот пригадав. Каже донька до матері: "Все – заміж виходжу!" Мати: "А чому так раптово? Скажи хоча б, хто твій наречений!" Донька: "Він - синоптик". Мати: "Доню, і ти йому віриш?"... Думаю, краще нині вірити Богу, власному розуму, своїй совісті. А прогнози сейсмологів? Узяв до уваги і пішов далі...
"Шукайте радість..."
- Нині життя – непросте. Більшість людей відчуває злість. Як побороти той гнів?
- У Псалтирі є такий рядок: "Гніваючись, не грішіть". Чому так написано? Тому що злість і гнів – емоційна реакція людини на оточення й обставини. Є у людини й інші реакції – і радість, і роздратування тощо. Причому це – природний стан. Але! Ми згрішимо, якщо не матимемо міри у почуттях. Новий Заповіт каже, що примиритися з тим, хто тебе розгнівав, треба сьогодні, до заходу сонця. А ми: "Я тобі цього ніколи не пробачу!", "Я тобі, негіднику, молодість віддала, а ти не можеш відро зі сміттям винести?"... Наша злість - "довгограюча", ми "дуємося" тижнями-місяцями... Навчіться керувати собою, володіти своїми емоціями, контролювати їх. Це, до речі, одне із завдань Великого посту.
Ніцше колись казав: "Якщо людина знає навіщо, то обов'язково знайде як". Тому, якщо ви не знаєте, як зробити те чи інше, спершу з'ясуйте, навіщо вам це? Якщо перед вами є мета і завдання, то ви знайдете спосіб її вирішити!
- Якщо ми настільки недосконалі, то чи можемо підготуватися до життя небесного?
- Святі отці та подвижники писали: "Той, хто не навчиться жити на землі небесним життям, той ніколи не буде на небі". Тож якщо ми розраховуємо на ймовірність життя небесного, то попередньо мусимо навчитися любити земну батьківщину. Адже перед тим, як будувати Царство Небесне, треба навчитися будувати Царство Земне!
В епохи, коли неможливо було впливати на соціальне оточення, праведники ставали відлюдниками. Скажімо, чернецтво виникло у кінці ІІІ-на поч. IV ст. – коли гоніння християн досягли піку. Втім, минув час і отці змогли брати участь навіть в активній політичній діяльності... Насправді, істина – весь час десь посередині, між крайнощами. Треба бачити цю вісь. Ісус Христос міг 40 днів у пустелі пробути, на самоті, але три з половиною роки – в гущі народу. Варто дотримуватися пропорції: аби сконцентруватися і накопичити силу для активних дій, слід на певний час відійти від справ. Але для чого ж тобі сили? Щоб повернутися в політику, в маси і змінити щось.
- Що порадите тернополянам, які, можливо, розгубилися під тиском обставин...
- У Святому Письмі читаємо: "Не будьте сумні, як оті лицеміри..." Християнство, насправді, - це вічна радість! Так, деякі священики, особливо під час посту, закликають мало не попелом голову посипати. І ми, здебільшого, ходимо у темному одязі, з пісною фізіономією та ще й знаходимо виправдання для такої поведінки... Натомість нам треба навчитися знаходити радість у всьому! Не причину для штучної 100-доларової усмішки, а справжньої душевної втіхи. Прокинулися вранці? Хіба це не причина для радості? Адже хтось і не прокинувся... Як не було б важко жити, буття – краще, ніж небуття! У нашого існування є смисл, а отже, є й причини для радості. Бог нас створив, аби було на кого виливати свою любов!
Прочитайте мемуари Матері Терези
- Наскільки знаю, ви служите близько 30 років...          
- У 90-х роках у Київ приїхали мормони. Я зустрівся тоді з президентом їхньої місії. Мені було цікаво, бо той чоловік раніше був професором в університеті. Хотілося поговорити про їхню систему освіти. Слово за слово... Виявилося, він є місіонером в Україні - другий рік. Поскаржився: "Я настільки стомився..." Коли почув, що я служу близько 30 років, запитав: "А ви не стомилися від своєї місії?". Власне, я до того моменту і не замислювався над тим. У Святому Письмі читаємо: "Не чекай плодів від служіння свого..." Ось так я і живу. Є отці-"кадиломахателі", а є такі, які хочуть більшого. Та скажу чесно, часом втомлюють тривалі переїзди та різні співрозмовники. Не все легко. І все – нелегко. А як зараз жартують: "Кому тепер легко?" Насправді, й жити іноді не так вже й просто... Якщо я відчуваю задоволення від того, що ділюся з аудиторією якоюсь інформацією, якщо бачу, що це моїм слухачам допомагає, то відчуваю – служу не дарма.
До речі, раджу всім знайти в Інтернеті і прочитати щоденники Матері Терези. Католикам варто віддати належне - оприлюднити ті матеріали було сміливим кроком. Так от - вона сумнівалася не лише у своєму покликанні. У записах є сумніви навіть в існуванні Бога! Але Мати Тереза весь час знаходила в собі внутрішні сили і продовжувала трудитися. Вона писала: "Навіть якщо Його і немає, я буду продовжувати своє служіння..."

Довідка
Отець Віктор Веряскін - митрополит Київський і всея України апостольської православної церкви, завідувач кафедри релігієзнавства Сімферопольського економіко-гуманітарного інституту, декан теологічного факультету Кримського інституту ноосфери, куратор відділу освіти, президент Кримського відділення Міжнародної асоціації релігійної свободи, експерт-консультант Спілки підприємців Криму.
Він автор книги лекцій “Духовні принципи менеджменту” та інших. Із наступною лекцією священик пообіцяв приїхати у Тернопіль восени. Телефони для довідок: 0-63-684-33-28 (Дмитро) або 42-31-72 (Олександр).