Головний герой роману – місто Станіслав

Зі своєю книгою «Малхут», яка почабила світ у 2017 році у видавництві «Фабула», молодий франківський письменник Остап Українець дебютував у великій прозі. До цього він писав у жанрах історичної прози та фентезі. Як письменник дебютував у 2017-му році оповіданням «Маланка». Того ж року в червні в альманасі «Нова проза» вийшло оповідання «Адвент», що лягло в основу книги «Малхут». Перша презентація нового роману відбулась на Львівському форумі видавців, а відтак представлення продовжились у різних містах України, в тому числі й у тернопільській книгарні «Є».

Роман писав із кінця

Твір присвячений пошукам напівміфічного спадку засновників Станіслава. Автор описує це місто у шістдесятих-вісімдесятих роках ХІХ століття. Сюжет розкручується навколо факту про те, що молодому адвокату й контрабандисту Ігнатію Камінському під час однієї з оборудок до рук випадково потрапляють старі листи, у яких згадується його рідне місто як осердя лицарського ордену, що ставив собі за мету створення політичного союзу вільних країн — відновленої Речі Посполитої.

На презентації книги у Тернополі Остап Українець розповів, що спочатку роман мав назву «Місто Сонця», яку запозичив в утопіста Томазо Кампанелли. Остаточна назва «Малхут» перекладається з давньоєврейської як «царство». Цікаво, що цю книгу автор почав писати з фіналу, оскільки виношував у голові завершення роману і до кінця не знав, яким же буде сюжет.

– «Малхут» – я написав «із наскоку», не повертаючись ні до чого, – каже Остап Українець. –  Відверто кажучи, я думав вона буде більшою, але як на перший завершений досвід, вийшов доволі середній за обсягом роман. Від початку в мене була ідея фіналу, я знав чим книга повинна закінчитись, а все інше, зокрема події, які супроводили цей фінал, – це було рішення на кшталт: «а чи могло бути так?», – якщо могло – значить пишу.

До речі, «Малхут» письменник написав за три місяці, працюючи по кілька годин щодня у перервах між роботою над іншим проектом. В результаті вийшла книга про Станіслав (Івано-Франківськ).

– Таємниці у романі я робив настільки таємницями, щоб Франківськ було цікаво для себе відкривати, – пояснює письменник. – Для мене це роман про місто, так я його задумував, але я розумію, що він інтригує не настільки сильно, як сам сюжет, який я додав, щоб це була не сповідь «Франківськ, я тебе люблю», а щоб це була художня книжка. Із сюжетом я закрутив навіть трішки більше, аніж мені хотілось. Він вийшов дещо густішим, ніж я сподівався.

Ключові герої ­– реальні люди

Головним героєм є реальний бургомістр Ігнатій Камінський. Остап Українець описав у своєму романі більшість прецедентів з його публічного життя. Домислив лише те, чим він займався у вільний час.

– Фактично те, що рухає сюжет – це мій домисел, – стверджує автор твору. –  Але ключова біографія Камінського прослідковується: те що його підозрювали у контрабанді, те, що він був специфічною та сумнівною постаттю свого часу.

Працюючи над виданням, Остап Українець перечитав усі документи пов’язані з тим часом, в тому числі й про Садока Баронча, котрий з’являється в романі, як один з персонажів, а також Мартина Струмінського. Це праці, що стосуються історії, соціології, економіки тодішньої Галичини.

– Усі ключові персонажі, котрі фігурують у «Малхуті» – реальні, – каже пан Остап. – Ігнатій Камінський, його дружина, про яку не було даних, тому її образ я брав з голови, Садок Баронч, Станіслав, Йосип Потоцькі, Іван Франко, Антоній Суханек та ще декілька постатей. Решту образів я брав із своїх друзів, знайомих та родичів.

Зокрема прототипом однієї з героїнь – пані Анни стала прабабуся письменника, котра була сільською інтелігенткою.

Таємниця Ордену Дракона

Остап Українець пропонує читачам історію, що існує в декількох часопросторових площинах, пов’язаних таємницею Ордену Дракона й пошуком слідів його функціонування в Станіславі другої половини ХІХ століття. Твір починається 1683 роком – загибеллю Станіслава Потоцького, а закінчується епілогом від особи безіменного автора, котрий датує «свій» текст 31 серпня 1939 року. Однак історія не розгортається лінійно, натомість вкраплення минулого вриваються в повсякдення Ігнатія Камінського окремими фрагментами, уламками, на які він раз у раз натикається і з яких витворює сенс свого життя.

Як зазначила у своїй рецензії на книгу Тетяна Кривов'яз, така ускладнена структура допомагає читати «Малхут» як містифікацію, спекуляцію, палімпсест і, отже, як зразок постмодерного письма. «Водночас його можна читати і як реконструкцію чи альтернативну історію, і як історію повсякдення жителів Станіслава починаючи з 1861 року, адже разюче помітно, яке масштабне історичне, антропологічне і навіть лінгвістичне дослідження проробив автор, щоби не просто описати минуле, чітко локалізоване в просторі й часі, а уможливити ефект занурення й повної присутності, – додає рецензент. – Це жива історія, з якою читач наче взаємодіє безпосередньо, контактує візуально, тактильно й ольфакторно і в яку занурюється мовно. Та навіть на цьому рівні залишаються засадничими осі, що на них тримається текст: принципова розірваність, множинність, поліфонічність.«Малхут» не залишає по собі відчуття переобтяженості чи, навпаки, поверховості й обманутих сподівань. Для плідного читання, для внутрішньої відкритості є сенс не вибудовувати особливих очікувань і дивитися, що ж запропонує текст. А цей текст уважним читачкам і читачам здатен запропонувати незвично багато».

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.