Свої художні репортажі зібрали в книги

Про гібридний жанр – художній репортаж, який поєднує журналістику та літературу, говорили у тернопільській книгарні «Є» журналістки Марічка Паплаускайте та Олеся Яремчук, а також екскурсовод Тарас Циклиняк. Подія відбулась за сприяння «МедіаЛаб Донбас», в рамках Школи кросмедійного репортажу, що відбулась у Тернополі.

Художній репортаж виник майже півстоліття тому, але в Україні лише набуває своєї популярності. За останні роки кількість художніх репортажів активно зростає, з’являється багато перекладних текстів. Але все це ще неоране поле. І це гарна можливість проявити себе і розповісти про себе.

Обрала тему пошуків Бога

Журналістка, головна редакторка онлайн-журналу Reporters, викладачка Школи журналістики УКУ Марічка Паплаускайте захопилася художнім репортажем ще коли навчалась у школі журналістики в Українському Католицькому Університеті. Там робили акцент на таких текстах, тож їй захотілося працювати в цьому напрямку.

• Якщо говорити про мою книжку, яка вийде до Львівського Форуму видавців, то мені хотілося знайти якусь тему, котру можна було б досліджувати глибше, – каже журналістка. – Бо репортаж – це жанр дорослий і глибокий, тож у ньому потрібно бути експертом. Для мене особисто дуже цікава тема пошуків Бога, стосунків людини з вірою, отакі внутрішні дуже інтимні речі. Адже я сама шукаю відповіді на ряд схожих запитань, тому мені було цікаво, як стосунки з Богом складаються в інших людей.

Основним викликом для Марічки Паплаускайте було те, що вірити в Бога у ХХІ столітті, коли завдяки науково-технічному прогресу людина може перебрати на себе певні функції Творця, це дуже складно. Хоча колись релігія була основою життя людини.

• Оця складність – як повірити, адже їй має передувати якийсь момент навернення, тож я почала шукати людей, які це навернення пережили, – розповідає вона. – Мені було цікаво дізнатися, як це з ними відбувалося, що вони в цей момент переживали, як це змінило їхнє життя?

Герої книжки Марічки Паплаускайте дуже різні. Один із них – теперішній військовий капелан, який у свій час служив в Афганістані, інший – священник УГКЦ, який висвячувався у підпільні часи, коли відбувалося гоніння церкви. Є у виданні три героїні, які не мають стосунку до церкви, але їх об’єднує те, що їхні діти невиліковно хворі.

• Це дуже різні люди з різними долями й поглядами, – додає Марічки Паплаускайте. – У процесі роботи виявилося, що їх об’єднує не так віра в Бога, як віра у не випадковість. Адже кожен з них говорив фразу: «Так мало статися». До речі, цю фразу сказав навіть довічно ув’язнений, який убив трьох людей. Тобто всі герої відчувають себе частиною чогось більшого, якогось Божественного плану.

Досліджувала національні меншини

Олеся Яремчук – журналістка, авторка книжки репортажів «Наші Інші». У 2014 році вона виграла конкурс від видавництва «Самовидець». З Марічкою їх об’єднує великий проект The Ukrainians — онлайн-журнал про українців, ініціативу та відповідальність.

Дівчина розповіла, що художнім репортажем зацікавилась, ще коли працювала у міжнародному відділі газети «День» у Києві. Тоді вона закінчувала університет і була в захваті від своєї роботи. Проте вже через рік зрозуміла, що щоденна рутинна праця робить тексти спрощеними, адже за дві години годі зробити якийсь унікальний матеріал.

• Тоді в мене й виникло відчуття, що я хочу глибше досліджувати якісь теми, а не ковзати по поверхні, пишучи теми-одноденки, – каже журналістка. – Я читала багато книжок про репортаж. Згодом збагнула, що хочу досліджувати досить не висвітлену тему про національні меншини. Працюючи над проектом «Наші Інші» упродовж трьох років, я паралельно виконувала іншу роботу.

У книжці Олесі Яремчук зібрані 14 історій про нацменшини – шведів, поляків, чехів, словаків, німців, гагаузів, євреїв тощо. Авторка намагалася осмислити Україну з іншого боку, шукала цікаві історії в маленьких селах. Журналістка каже, що писати потрібно про те, що болить, що викликає резонанс.

Започаткував проект «Дитинство Тернополя»

У Тернополі стартував проект «Дитинство Тернополя», який складатиметься щонайменше із 5 книг. Першу з них – «Пацани повоєнних років» написав екскурсовод Тарас Циклиняк, який проводить свої екскурсії, опираючись на спогади тернополян, а не на сухі історичні відомості. Перший розділ містить дитячі спогади тернополянина Олександра Столярова, другий – вибірку газетних публікацій. У виданні 320 сторінок і понад 200 світлин і рисунків.

• Мені 31 рік, із них 25 я не знав, для чого живу на цьому світі, – каже чоловік. – Я нічого не тямлю в літературі, але життя мене привело до того, що мені довелось писати. Я дуже вперто не хотів цього робити, проте останнім поштовхом стали жінки. Одній з них 86, а другій – 29 років. Саме вони дуже наполягали на тому, щоб я писав. Останні 8 років я проводжу екскурсії. Тож доля звела мене з багатьма цікавими непересічними тернополянами. Зважаючи на те, що Тернопіль був дуже зруйнований під час Другої світової війни, мені дуже цікаво все те, що було до 1944 року.

Матеріали до книги Тарас Циклиняк почав збирати, ще коли в нього не було роботи. Він приходив до старших тернополян, слухав і записував їхні розповіді. Назбирав понад 50 історій від людей, народжених наприкінці 20-х - на початку 30-х років минулого століття.

• Я хотів зачепити тих, які не цікавляться історією Тернополя, тому перечитавши попередні дослідження, зрозумів, що свою книгу треба будувати на спогадах і мемуарах, – додав  пан Тарас. – Я записав спогади одного з  так званих визволитетів, який не бачив Тернополя довоєнного. Зрозумівши, що ця книжка не продасться, я зробив навмисно, щоб вона не продалася, тож на обкладинці розмістив фото Сталіна. Проте книжку розкупили.

Для того, щоб вона максимально передавала дух часу – 1945-1967 роки, Тарас Циклиняк опрацював у бібліотеці усі підшивки газети «Вільне життя».

Спеціально до Форуму видавців вийде нова книга даної серії. До роботи над нею пан Тарас підключив істориків Марію Юрчак і Володимира Мороза.

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.