Якби не п’яні червоноармійці, Тернопіль визволили б швидше

Друга світова війна розділила історію Тернополя на два нерівні відрізки. Визволення міста від нацистських військ привело до катастрофічних руйнувань.

Битву за Тернопіль недарма порівнювали зі Сталінградом – 80% споруд у місті було зруйновано.

Картину боїв за Тернопіль достатньо добре вивчили місцеві історики  - Олександр Семенів, Володимир Окаринський, Олександр Петровський та інші.

Перша спроба звільнити Тернопіль почалась 4 березня 1944 року із наступу 60-ї армії генерала Черняхівського та 4-го гвардійського танкового корпусу. Швидке захоплення Збаража та дальніх підступів до міста дало надію на швидке визволення і самого Тернополя.

Таким чином, Радянська армія увійшла на територію адміністративного округу «Галичина» і була надзвичайно здивована місцевими порядками. Військова пропаганда розповідала про зубожілість місцевого населення, але виявилось, що навіть сплюндрована війною Західна Україна виглядала для росіян заможною.

Тернопіль – місто-фортеця

Ще 6 березня Гітлер проголосив Тернопіль містом-фортецею і вимагав утримувати великий населений пункт до останнього солдата. За сучасними оцінками, місто захищав гарнізон чисельністю 4750 солдатів та офіцерів під командуванням генерал-майора Егора фон Нейндорфа. До його складу входили такі цікаві формування, як 4-й полк дивізії «Галичина», рядовий склад якого формувався з українців, німецький дисциплінарний батальйон і загони резервістів.

Сам командувач гарнізону загинув у середині квітня, отримавши рицарський хрест за мужність при обороні міста посмертно.

З радянського боку були задіяні значні сили 60-ї армії та Ставки Головнокомандувача. Оборону міста було організовано із німецькою педантичністю і продуманістю. Було дев’ять рубежів оборони, які налічували мінні поля, добре захищені артилерійські позиції. Уже 9 березня у місто увірвався один полк із таками та мотопіхотою. Під прикриттям шквального вогню він дістався Загребелля. Це спричинило паніку серед захисників. Один із офіцерів санітарної служби втік із міста, прихопивши із собою ліки для поранених. Однак наступаючі в районі залізничного вокзалу потрапили у засідку. Прямо у машинах загинуло декілька танкістів. Серед них – молодший лейтенант Танцоров. Через два дні частини 332-ї та 336-ї стрілецьких дивізій глибоко вклинилися у північні та східні райони міста. Знайшовши продовольчі склади, червоноармійці перепилися спиртним. Тому спішно надіслане підкріплення у вигляді 359-ї піхотної дивізії Вермахту легко зупинило наступ і завдало суттєвих втрат супротивнику. Червона армія не дорахувалася 400 бійців.

Уже 24-го березня Тернопіль був взятий радянськими військами у кільце. Почалась підготовка до масованого штурму. Німці робили відчайдушні спроби доставити гарнізону найнеобхідніші речі: зброю, амуніцію, продукти харчування. Однак спроби танкових проривів, так само, як і повітряна пошта результатів не дали. Відсоток успішно скинутих вантажів був низьким. Більшість пакунків падали у став, або й на позиції радянських військ.

Кінець старого міста

П’яте квітня стало початком кінця старого міста. У цей день червона армія почала використовувати тактику ураганного вогню і прямого обстрілу важкою артилерією при підтримці бомбардувальної авіації. Окремі будівлі обстрілювали  зенітними установками майже впритул, із відстані 40-60 метрів. Запеклі бої велися за кожний будинок. У висотках розосередились снайпери. Які були смертельно небезпечними в умовах міського бою. Головними пунктами оборони стали Домініканський монастир (сьогоднішнє приміщення обласного архіву) та приміщення обласного МВС.

Неабиякі труднощі у наступаючої сторони викликали тернопільські пивниці із глибокими погребами. Викурювати звідти німецьких вояків вдавалось лише гранатами із запалювальною сумішшю. В живих залишилось близько 800 офіцерів та рядових, які вирішили здатися на милість переможцю.

Знищили 80 % міста

Втрати міської інфраструктури можна перелічувати довго.

Були зруйновані тютюнова фабрика, м’ясокомбінат, меблева фабрика, і фабрика з виготовлення музичних інструментів. Промисловий потенціал міста був зведений практично до нуля. Загалом бомбардування і артилерійські обстріли знищили до 4/45 всіх будівель у місті. За легендою. На руїнах визволителі встановили табличку «Тут було місто Тарнополь». Всі адміністративні служби обласного значення довший час перебували у Чорткові та Збаражі. Точні дані про загиблих серед мирного населення і розмір втрат у воюючих сторін сильно різняться. Втрати радянської армії Олександр Семенів оцінив у 6772 чоловіки, а німецької у 3,5 тисячі. Із довоєнного 40-тисячного населення в Тернополі, на думку деяких дослідників, залишилось лише півтори тисячі. А нова влада перейменувала Тарнопоь у Тернопіль, Немов почала відлік історії нового міста. 

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.