Чи важко розпочинати свою справу, якщо у кишенях порожньо? Радить тернополянин Сергій Семенів

Чи важко розпочинати свою справу, якщо у кишенях порожньо? Радить тернополянин Сергій Семенів
  • Сам закупляє продукти, сам готує, обслуговує гостей та прибирає у своєму ж закладі. Сергій Семенів з Борщівщини розповідає історію власних закладів у Теребовлі і Тернополі. 
  • Чи важко розпочинати свою справу, якщо у кишенях порожньо? Що найважливіше, коли розпочинаєш бізнес та як впоратись із бюрократичними заморочками.

"20 хвилин" продовжують серію публікацій про молодих бізнесменів, які наважилися та розпочали власну справу.

— Спочатку з'являється ідея, потім головне — не забувати того, заради чого ти усе розпочав, — каже 30-річний підприємець Сергій Семенів. Зараз він працює у власній бургерній, що неподалік центрального ринку в Тернополі.

Заробляти Сергій почав ще у 13 років. Спочатку разом із друзями допомагав місцевим підприємцям розбирати стару ферму в селі, де народився, потім продавав на ринку сливи. А ще за гроші, які йому подарували на день народження, купив чорно-білий телефон та карту поповнення на 300 гривень і за відсотки поповнював рахунки друзям у школі. 

Відео дня

Немає опису.

Два роки жив у США 

— У мене батьки підприємці, мають свою невеличку справу. Бачив, як працюють вони, тому і сам хотів працювати. Знаєш, коли маєш перші власні гроші, то розумієш наскільки це круто. Після школи я пішов вчитись у Кам'янець-Подільський на бухгалтера. Перший курс чемно ходив на пари, мені було цікаво, бо це нові знайомства, та й навчання йшло. Далі зрозумів, що можна багато питань вирішити, коли в тебе підвішений язик, добра кмітливість і пару гривень у кишені, — посміхається хлопець.

Під час навчання на другому курсі Сергій вирішив вступати на військову кафедру, але це йому не вдалось. 

— Думав, без грошей вийде вступити, але не тут то було. Тоді в університеті була програма за обміном студентів, мені запропонували поїхати в Америку. Я погодився: чому не спробувати? Мама плакала, переживала, тато лише запитав, чи це мені потрібно. Але таки поїхав, бо такий я є, поради слухаю, звісно, але важливо і свою думку мати, — каже він. — Два роки там працював, з першою роботою мені не пощастило. Я прибирав у готелі. Мав з собою тисячу доларів, а за місяць в мене лишилось 400. І це при тому, що я працював. Жив у готелі, де працював і платив за той номер. 

Тому після кількох місяців такої роботи хлопець забрав останню зарплату, купив квиток на літак та поїхав в інший штат. Там влаштувався на роботу перевізником та об'їздив половину з усіх 50-ти штатів. 

— Чого повернувся? Ну, насамперед, це тому що Америка — країна, у якій можна заробити, але не жити. Менталітет інший, люди інші. А ще... Тоді я почав спілкуватись з майбутньою дружиною. Це були довгі телефонні розмови, переписки. І я вирішив, що треба повертатись, — каже Сергій. — Тому приїхав назад у Кам'янець, відновив навчання.

Як офіційно стати підприємцем

Без роботи в Україні Сергій не залишився, спочатку розвозив борошно, потім олію, далі працював торговим агентом. Приблизно з 2014-го чоловік має статус приватного підприємця. Були й такі моменти, коли працював на кількох роботах одночасно.

— Батьки завжди мене підтримували фінансово, але якось не міг брати в них гроші. Маю руки, ноги, голову на плечах —  іду працювати. Звісно, ти без наполегливості не будеш мати все і одразу, але маленькими кроками до великої мети, як то кажуть... Мені запропонували возити борошно на торгові точки на ринку, я на свій страх і ризик взявся за це. Починав легківкою, далі треба було купувати бус, розвозив бусом. Далі до борошна взявся за олію. У моєму селі є виробник олії, то я возив з села в Кам'янець. Заїжджав в двір, і люди виходили, розбирали, потім додались піцерії і навіть ринок — розповідає підприємець. 

Щоб офіційно стати приватним підприємцем, хлопець звернувся до державного реєстратора. Той розповів, які документи потрібно зібрати для оформлення. 

Немає опису.

Народився син, я знав, що маю йти вперед 

У 24 Сергій Семенів одружився та переїхав в Теребовлю. Звідти родом дружина. Каже, що залишити усе та переїхати в чуже місто було нелегко, але і тут він знайшов для себе роботу. 

— Я пробував і в Теребовлі возити олію, але йшло набагато гірше, ніж в Кам'янці. Там немає стільки точок збуту. До переїзду займався також і страхуванням життя, але в цій справі дуже важливими були контакти. У Теребовлі я практично нікого не знав. І вийшло так, що залишився без роботи. Ну, без серйозної роботи. Тут і дитина маленька, я знаю, що маю забезпечувати сім'ю і працювати, — говорить чоловік. — Був час, коли чистив і здавав горіхи, фасував муку з великих мішків в малі. Але розумів, що це все не те. Треба відкривати щось своє, йти вперед. 

Коли хрестили сина, чоловік вже мав задумки на власну справу. Хотів зробити щось таке, чого в Теребовлі ще не було. Тоді ж запропонував ідею втілювати і братові дружини. Тож справу відкривали вже удвох.

Де шукати інформацію про те, як відкрити бізнес 

— Я ходив, розпитував людей про те, чого у Теребовлі ще немає. Ми вже тоді з моїм партнером, дійшли до думки, що в місті ніде не роблять бельгійських вафель. Але цього було замало. Тож ми вирішили зробити невеличкий  заклад типу street food, де можна швидко і смачно перекусити, а ще посидіти разом з друзями. І такого справді не було, — ділиться співрозмовник.

Приміщення для закладу знайшли одразу, за дозволами звернулись в міську раду, а решта, крок за кроком робили вдвох: дозвіл від пожежників, Держпродспоживслужби та інших установ. 

— Я завжди кажу, що поки ти не вникнеш, не візьмешся за це, то виглядає складно. А коли почнеш — зовсім по-іншому. Я питав підприємців, які вже мають успішну справу, як це робити, розпитував знайомих та їх друзів. Коли стукаєш — тобі відкриють. А крім того, є безліч інформації в інтернеті. Повірте, з тим проблем немає, — вважає підприємець.

Скільки грошей на власну справу треба, хлопець точно сказати не може. Каже, що усе залежить від місця, де плануєш відкриватись, від того, що плануєш готувати. Ця сума може бути 4 тисячі доларів, може бути 6 тисяч. 

— Для того, щоб почати бізнес, ми взяли кредит. Оскільки нас було двоє, то суми не такі вже великі. Тож його дали без проблем. Крім того, у мене була хороша кредитна історія. Ризиковано? Так, але як каже мій знайомий психолог: ризик — властивість лідерів. Я мав щось робити, розвивати себе і справу, — каже Сергій.

Вчився готувати на власній кухні 

До відкриття власного закладу у 2017-му чоловік практично не готував. Але каже, ще з дитинства мріяв бути кухарем. 

— Ми їздили, дивились що готують в крутих закладах, потім приходили додому до мене, чи до колеги і пробували. Спочатку лаваші не закручувались, паніні розсипались, були і смаки не дуже вдалі. Але ми пробували, і з кожним разом виходило все краще. 

Облаштовували заклад теж практично власноруч. Столи та лавки зробили із палети. Сергій Власноруч змайстрував дерев'яну вивіску. 

Немає опису.

Працює з 7 до 21 без вихідних 

Уже через два роки після відкриття першого закладу Сергій вирішив, що час іти далі. За збігом обставин, його знайомий саме здавав в оренду приміщення під заклад харчування у Тернополі. 

— Я поїхав, подивився, і все мене влаштувало. На повне облаштування цього місця у мене пішло приблизно два місяці. На той час свою частину бізнесу в Теребовлі я вже продав. До слова, заклад успішно працює сьогодні, — каже Сергій Семенів. — Другий заклад відкривати було не легше, ніж перший. Ремонти, обладнання, меню: це все гроші. Але в мене є таке правило: головне — знайти роботу, а далі уже справа техніки. 

Заклад в Тернополі чоловік відкривав під час карантину, у 2020-му, тож це ще більше ускладнило завдання. Він каже, що аби справа себе окупила за інвестиціями, потрібно понад пів року. До того, потрібно вкладати та працювати понаднормово. 

— З оформленням документів і в Тернополі особливо проблем не виникнуло. Єдине, що розвеселило: мені не дозволили написати назву Rest англійською на вивісці та в усіх документах. Тобто, українською назвати заклад можна, а англійською ні, але це юридичні казуси. Зрештою, може, не так і важливо, — продовжує він.

Зараз Сергій виконує в бургерній практично усю роботу. О 7-ій годині щоранку іде по свіжі продукти, далі робить заготовки. Працює за стійкою та на відкритій кухні із 9 до 21, а потім прибирання. І так щодня, практично без вихідних. 

Немає опису.

— Та усе тут роблю, готую соуси сам, допрацьовую меню, веду касу, приймаю замовлення. Прибираю. Усе моє. Я відкрився в жовтні, і перший вихідний взяв на Новий рік. Це практично за три місяці. Втомлююсь, як не втомлююсь. Але коли ти маєш мету, то ти готовий працювати заради неї навіть цілодобово, — вважає бізнесмен.

Підтримка  понад усе 

Чоловік каже, що робота приносить йому задоволення. Сюди він щодня приходить з радістю. З любов'ю до їжі, яку готує та гостей, які приходять в заклад. 

— Перш за все, я у всьому завдячую дружині. Навіть коли були "провтики", вона завжди з розумінням до цього ставилась і вірила в мене. Навіть зараз розумію, що їй важко, бо через те, що я на роботі — більшість домашніх обов'язків та час із сином проводить вона. А крім того, вона теж працює, — з вдячністю розповідає Сергій. — Я люблю фразу, що за кожним успішним чоловіком стоїть сильна жінка. І я щасливий, що вона у мене є. 

Ми запитали Сергія яким він мріє бути через п'ять років. Однозначна відповідь: у сфері обслуговування.

— Я хочу мати мережу закладів. Або один на досить серйозному рівні. Хочу вже не робити усе сам, як зараз. Але разом з тим, хочу, щоб люди, які прийдуть до мене на роботу знали, що якщо буде "запара" — я прийду та стану на кухні поряд з ними. А ще я серйозно задумуюсь про те, щоб допомагати людям відкривати власні справи. Мені дуже шкода, якщо хтось через думку, що це все дуже складно, відмовляється від своїх планів. Головне — мати ідею, свою мету. І тоді усе обов'язково вийде, — завершує розповідь підприємець. 

 

Читайте також: 

Що потрібно, аби відкрити власний суші-бар: історія успіху молодого підприємця з Тернополя 

У 16 починав бізнес, мав мережу з дев'яти магазинів — і збанкрутував. Як знову став успішним?

 Працювали по 12 годин задля цілі: як молоді підприємці заснували власну IT-фірму. Історія успіху
 
 

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.

Коментарі (16)
  • Оксана Гоменюк

    У його закладі дуже  затишна атмосфера і готує він дуже дуже смачно!!!♥️Рекомендую
  • Sergii Semeniv

    Всім дякую! Кого надихнув, рвіть! Хто працює і думає+ розрахунки+проста людяність, з часом матиме все! Всіх Люблю))))
  • Олександр Бобров

    Це мотивує;)
  • Lesya Solovko

    Знаємо Сергія,дуже класний чоловік.
    Який зумів придумати кафешку в нашому мікрорайоні,яку не може оменути ні великий ,ні малий.
    Доречі дуже смачні бургери та різні смаколики,що McDonald сховається.

keyboard_arrow_up