Інспектори ДАІ на Тернопіллі їздили до місць аварій навіть попутками

- Найстрашніша аварія, яку пригадую, це коли шофер із КДБ, посадивши у вантажну машину 20-х чи навіть більше пасажирів, перекинувся і побив їх. Це було у 1960-х роках. Вони їхали з лісу, з гулянки, - розповідає 80-річний ветеран Державтоінспекції Василь Валецький, який пропрацював в ДАІ з 1953 до 1987 р. - А загалом аварії були різні: і через п’янки, і через технічні несправності.
Василь Валецький прийшов на роботу у Державтоінспекцію, коли їй на Тернопіллі виповнилося тільки дев’ять років - службу заснували у 1944 р. під назвою дорожня міліція. Чоловік отримав водійське посвідчення ще 29 грудня 1946 р.
- Оскільки обласний центр тоді був розташований у Чорткові, роботу розпочинали звідки, - продовжують в обласній Державтоінспекції. - У Тернопіль ДАІ перебазувалася у червні 1944-го.
Першим приміщенням ДАІ був одноповерховий будинок на вул. Князя Острозького (тоді – Островського - прим. ред.). Опісля служба працювала там же, де тепер обласна міліція, - на вул. Валовій (у радянські часи вул. Музейна - прим. ред.), а вже у наш час - на вул. Котляревського.
Перший мотоцикл - Harley Davidson
У 1944 р. співробітників ДАІ на Тернопіллі було приблизно 100 осіб і мали вони шість мотоциклів. Службова машина ГАЗ-51 і “Побєда” з’явилися уже у 1950-х рр. Для порівняння, тепер в обласній Державтоінспекції є 429 співробітників і 215 автомобілів.

- Спершу транспорту у мене взагалі не було, хоч обслуговував я п’ять районів - Кременецький, Шумський, Великодедеркальський, Почаївський і Вишнівецький, - каже Василь Валецький. - Тож на місця аварій добирався попутними машинами. Я мав повноваження взяти будь-яку машину, але повинен був зробити відповідний запис у шляховому листі.
Мотоцикл у пана Валецького з’явився, як від пригадує, у 1955 чи 1956 р.
- Дали мені Harley Davidson і я проїздив на ньому десь рік, оскільки запчастин до нього не було і ремонтувати не було змоги, - продовжує чоловік. - Тоді дали мені списаний у військовій частині мотоцикл М-72. На його колясці було кріплення для кулемета, але сам кулемет зняли.
Правила руху різнилися від сучасних
Щодо іншого спорядження, на зразок сучасних візирів, то про них інспектори тоді навіть не мріяли - не існувало такого.
- Якщо сталася аварія, то швидкість її учасників визначали, вимірюючи гальмівний шлях. У правилах дорожнього руху такого, як “перевищення швидкості”, не було. Брали до уваги свідчення очевидців, які у таких випадках могли сказати: “Дуже бистро їхав”, - говорить ветеран ДАІ. - Приватні машини уже тоді (у 1950-60-ті рр. - прим. ред.) були, але особливо багато було мотоциклів. У правилах дорожнього руху були заборони їхати, наприклад, у майці. Також не можна було курити за кермом.
Спершу правила дорожного руху у кожній з областей УРСР визначали окремо.
- Але через скарги водіїв, які їздили з однієї області в іншу, приблизно у 1954 році створили однакові для всіх правила, - каже Василь Валецький.
Щодо штрафів, то, як старший інспектор міжрайонної дільниці, пан Валецький мав повноваження накладати їх на порушників на місці. Але от сплачувати штраф потрібно було в “Ощадкасі”, пояснює він.
- Штрафи були до 10 рублів. А буханець хліба тоді можна було купити за 14-16 копійок, - пригадує чоловік.
Водій збив жінку насмерть і втік
Окремо питання порушень на дорозі регулювала стаття 56 Кримінального кодексу. Водію могли присудити, наприклад, рік тюрми за зіткнення і пошкодження майна.
Траплялися наїзди на пішоходів, на дітей. Були й випадки, коли водії втікали з місця аварії. От одного разу у селі Катеринівка Кременецького району у кюветі знайшли тіло жінки, - розповідає Василь Валецький. - То було восени і десь через добу знайшли винного у наїзді. Це був водій із Миколаївської області. Він був у нас у відрядженні для того, щоб возити цукрові буряки з поля.
До речі, у 1970 р. на Тернопіллі, як каже пан Валецький, з’явилася Дорожно-патрульна служба.
- Вони патрулювали основні дороги, а сільські - ні. Ми ж займалися усіма шляхами.
Та займалися співробітники Державтоінспекції, як виявляється, не тільки дорожніми справами.

- У 1956 році слідчий прокуратури на прізвище Клепач організував банду з восьми осіб. Вони займалися грабежами, вбили одного полковника напрізвище Друцько-Людецький, пограбували його - забрали гроші, облігації, - завершує колишній інспектор. - Вони хотіли пограбувати Почаївську лавру, але їм бракувало міліцейської форми. І коли Клепача почали переслідувати, він збирався втекти закордон. Мене включили у групу, яка його переслідувала, і ми його у Львові на вулиці затримали, роззброїли та доправили у Кременець. Йому одразу дали вищу міру покарання, яку потім замінили 25-річним ув’язненням. Він у тюрмі й помер.
Пан Валецький став начальником Кременецького МРЕВ - колись третього за зразковістю в Україні. На пенсію він вийшов у 1987 р. у званні підполковника.

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.