Кандидат на посаду ректора ТНЕУ Володимир Мартинюк цінує щирість та любить караоке

Серйозний, скрупульозний, відповідальний, цілеспрямований, зосереджений на роботі… Таке враження справляє при  першому знайомстві кандидат на посаду ректора ТНЕУ (вибори мають відбутися 25 квітня) Володимир Мартинюк. Однак уже за кілька хвилин відкриваєтьсся зовсім інший його бік – комунікабельність, розсудливість, гострий розум, гарне почуття гумору та бездонний оптимізм.

Готуючись до розмови, підсвідомо готуєшся до «сухої» бесіди на тему майбутніх виборів. Однак в ході розмови вже усвідомлюєш – це неординарна особистість, у якої можна чомусь повчитися, і справді, ні краплі занудства. Володимир Мартинюк нині працює професором кафедри підприємництва та екологічної експертизи товарів Національного університету «Львівська політехніка». А до вересня 2017 року був завідувачем кафедри фінансово-економічної безпеки та інтелектуальної власності Тернопільського національного економічного університету (далі – ТНЕУ – прим. авт.). Він і сам був випускником цього вишу, тому може дати об’єктивну оцінку тим змінам, які відбулись тут впродовж років.

- Пане Володимире, чому Ви обрали для себе економіку? Це був свідомий вибір чи більше примус батьків?

- Це був цілком свідомий вибір. Хоча мої батьки і мріяли, аби я став медиком. Мама працює у цій галузі досить тривалий час. Тому я навіть два останніх класи у школі активно готувався з репетиторами до здачі іспитів з хімії та біології та вступу в медичний університет. Але зрозумів, що це не моє. Тому обрав для себе економічне спрямування – навчався на спеціальності «Облік та аудит» у Тернопільській академії народного господарства (нині - ТНЕУ). Працював і бухгалтером, і економістом, а потім пішов по науковій лінії.

- Ви працюєте не лише в Україні, а й в одному з польських вузів. Можете описати образ тамтешнього викладача?

- У якійсь мірі мені імпонує те, що там у студентів та викладачів партнерські стосунки, немає надто вимальованої субординації, як у нас. Хоча, з іншого боку, мені ворожа їхня надмірна розкутість. Викладач може прийти на лекції у будь-якому повсякденному одязі, вмоститись на стіл і щось розповідати. Там побутує «безкраватковий» стиль, ділові костюми, брюки чи сорочки – рідкість. Студенти можуть вільно дискутувати з викладачами. Разом з тим, якщо викладач завоював авторитет, то студенти завжди ставляться до нього з повагою. Інакшої форми звертання, ніж «пане, професоре» там немає. Така модель комунікації в них закладена ментально. 

- Як змінився ТНЕУ за ці роки, коли Ви прийшли туди студентом, коли працювали завідувачем кафедри фінансово-економічної безпеки та інтелектуальної власності і тепер?

- Я добре пам’ятаю вуз за часів попереднього ректора Сергія Юрія. Хочу згадати його приємним словом, він справді був мудрим управлінцем. Я бачив тенденцію розвитку університету в останні п’ять років. Час не стоїть на місці, і вуз має змінюватись відповідно до того, як міняються стандарти освіти, підхід до навчання тощо. На жаль, після Революції гідності, коли Україна відкрила європейський вектор, ТНЕУ пасує. Вуз почав програвати в конкурентоздатності між українськими та зарубіжними закладами вищої освіти. Фактично багато абітурієнтів, котрі здають ЗНО на високі бали, обирають для навчання університети в інших містах України. Ті, хто навчаються за власний кошт, також обирають інші виші, які дають більше можливостей для подальшого працевлаштування. Щоб змінити ситуацію, потрібна щоденна клопітка праця, аби вивести рівень навчання тут на якісно новий рівень.

- Що можете порадити абітурієнтам, які нині спеціальності більше користуються попитом?  

- Якщо дивитись з позицій Тернопільщини, то наш регіон був, є і буде аграрним. Тому потрібно відштовхуватися від позицій попиту. У ТНЕУ є багато спеціальностей, але, як на мене, набагато продуктивнішим було б готувати фахівців, які після випуску матимуть роботу, а не просто носитимуть диплом у кишені.

- Які маєте хобі? Що Вас надихає на роботу?

- Люблю подорожувати, особливо автомобілем. Саме такий формат мандрівки допомагає краще пізнати країну, вивчити її ментальні особливості, культуру, звичаї, побут звичайних людей. Приміром, минулоріч ми із сім’єю поїхали на море у Грецію. По дорозі відвідали Словаччину, Угорщину, Сербію, Македонію, Косово, Болгарію та Румунію. Дорогою бронювали готель, спілкувались з місцевими, вивчали їх настрій, звички. Ніякий туроператор нам не гарантував би стільки приємних вражень. Це моє захоплення підтримує дружина Богдана. Діти також розділяють наше вподобання, що дуже тішить.

Ще одне моє захоплення – це садок біля хати. Я обожнюю «спілкування з природою», маю різні сорти плодових дерев, які доглядаю. Ну, і у вільний час деколи ходжу на рибалку.

- Розкажіть про свою сім’ю, як познайомились з дружиною. На яких засадах тримається Ваша родина?

- Дружина – викладач технічного коледжу Тернопільського державного технічного університету. Після закінчення вузу я потрапив на роботу в коледж, там і познайомився з дружиною. Маємо двох дітей: доньці Софійці – десять рочків, синові Михайлику – шість. Вони – наша радість. Родина тримається на засадах людяності, доброзичливості, моралі. У дітях виховуємо почуття гідності, справедливості та доброти.

- І дружина, і Ви – викладачі. Багато спільних тем для обговорення – це плюс чи мінус, як думаєте?

- Це навпаки добре. У на з нею багато спільних цінностей та поглядів у житті. Я не прихильник того, щоб працювати в одній установі з дружиною, але в одній сфері – це добре. Принаймні, я добре розумію те, що відбувається в неї на роботі, а вона – те, що в мене.

- Цікаво, а яким Ви були студентом?

- «Заучкою» я точно не був, хоча і вчився гарно та закінчив вуз із червоним дипломом. Разом з тим, я повністю жив студентським життям, у всіх його проявах (посміхається – прим. авт.). Крім того, я переконаний: людина, яка вміє працювати, повинна вміти і відпочивати. Той, хто лише працює, буде нецікавим співбесідником і занудою. Той, хто лишень відпочиває, - задоволений життям невдаха. Відпочинок цінується лише тоді, коли людина добре працює. В усьому має бути золота середина. Для мене особисто немає нічого соромного в тому, що ми з друзями можемо поспівати в караоке. Я, до речі, закінчив музичну школу, граю на гітарі, тож музика – це ще одна моя стихія.

- Як думаєте, що потрібно людині для щастя?

- Кожному, безумовно, потрібно щось своє, аби почуватись щасливим. Для мене воно – у простих речах, коли мої рідні та близькі живі та здорові – нічого іншого і не треба. Усе решту додається. Усі життєві успіхи та невдачі – це досвід, який змушує проаналізувати свої вчинки, визначитись з орієнтиром, куди рухатись далі. Насправді життя часто несподівано відкриває перед нами все нові й нові можливості. Тому варто радіти кожному дню і насолоджуватись ним сповна.   

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.