Про особливих діток готові подбати у центрі «БебіКо»
- Коли ти народжуєш дитину із синдромом Дауна, ти настільки розгублений, і далекий від того, що ж потрібно робити, - каже тернополяна Оксана, мама особливого малюка. – А коли приходиш в «БебіКо», ти спілкуєшся батьками таких же діток, ти бачиш, чого твоя дитина може досягти, якщо з нею займатись. Тобі розказують, що робити в тій чи іншій ситуації. Це дуже допомагає. І психологічно насамперед.
У повсякденному житті, поза межами «БебіКо», не завжди спілкування дається легко. Бо люди ставляться по-різному до твоєї дитини, і реакція не завжди є адекватною. Та найбільше травмує, коли на материнські переживання через якусь хворобу у малюка, від медиків чуєш: «А що ви хочете, у вас же синдром».
- У мене була така ситуація, що я приходжу в поліклініку, дитина ще маленька, і прошу якусь поради, консультацію, - розповідає ще одна матуся особливої дитини Лариса. - А лікарка питає: «А чого ви сюди ходите зі своїми дебілами?». Розумієте, яке право має лікар, не бачачи і не знаючи дитину, або бачити дві хвилини, називати її дебілом? Ти ж не знаєш, наскільки дитинка адекватна і якою вона буде в майбутньому. В нас це велика проблема.
Зустрічі та заняття дітей у «БебіКо», кажуть тернополянки, допомагають по-іншому ставитись до того, що дитина народилась особливою. І насамперед вони допомагають спокійно ставитись до озирань, тикань пальцями чи неадекватних коментарів у свою сторону. Найголовніше для них – турбота про своє маля, його розвиток. Бо, кажуть, коли позитивно налаштовані батьки, то і щасливі їхні діти.
- Буває, вдома сідаєш з дитинкою займатись, показуєш картинки, ти щось запитуєш, дитина не реагує, або грається, або кидає, - додає пані Лариса. – А тут зроблять все, що від них просять. Просто милуєшся! Плюс діткам дуже подобається те, що вони в гурті.
Відтак сьогоднішня подія – новосілля «БебіКо» стало, без перебільшення, справжнім сімейним святом. Лишень на початку березня Центр отримав приміщення на Федьковича, 14, а цього тижня «переїхали» сюди і вихованці. Просторому, світлому приміщенню, великій кількості кімнат щиро радіють і самі волонтери «БебіКо», і батьки, і дітки.
- Працювати ми почали з 2010 року як обласна громадська організація «Центр сприяння дітям з синдромом Дауна «БебіКо». Починали з інтегрованих груп, групових індивідуальних занять. Зараз ми вже є ГО «Центр сприяння дітям Бебіко» вже ось тут на Федьковича,14, - розповідає голова цієї громадської організації Ольга Гордієнко. - Приміщення нам виділили буквально з березня. Ви зараз бачите те, що ми встигли зробити. З 1 березня в нас уже щось на кшталт мінісадочоку, але це називається - денний догляд.
До переїзду «БебіКо» був розташований у звичайній трикімнатній квартирі на вул. Руській. Площі нібито і вистачало, але все таки у звичайній квартирі не було можливості реалізовувати усе надумане та необхідне, приміром, здоровий сон. Тепер і діткам комфортніше, і є можливість урізноманітнювати роботу.
- Наразі в нас понад 170 на обліку родин, які мають дітей з особливими потребами, синдром Дауна, аутизмом, гідромікроцефалія і ДЦП, - додає пані Гордієнко. Найбільше, майже 50/50 - діток з аутизмом та синдромом Дауна. 21 березня, був Всесвітній день людей із синдромом Дауна. Ми проводили флешмоб і акцію «Кольорові шкарпетки». Ми розповсюджували кольорові шкарпеточки, які цього року були з малюнком хромосом, і зібрали певні кошти. За ці пожертви ми закупимо для діток денного догляду плавальні круги, плавальні трусики, шапочки, тому що вони із червня підуть у басейн. Ходитимуть з вихователями двічі на тиждень, а після басейну вкладатимемо їх спати. Ще трішечки залишилось до того, щоб нам привезли ліжечка у наш «садочок».
Цим денним доглядом, кажуть волонтери, вони і готують діток до звичайних шкіл та садочків. Адже для особливих діток не потрібно створювати якихось надзвичайних умов – потрібне все те, що і здоровим. Єдине, що потрібно трохи більше, терпіння. Так, у «БебіКо» щодня проводять індивідуальні інтегровані та групові заняття, заняття для загального розвитку та інше. Загалом, ця організація є першою у Тернополі, хто займається «раннім втручанням», тобто починає працювати з особливими дітками з трьох-чотирьох місяців. Фахових працівників в організації – шестеро, четверо з яких є взагалі волонтерами. Волонтерять і самі батьки.
- До нас дітки приходяться від 3-4 місяців, ми консультуємо спершу батьків, що і як робити, а потім по трішки займаємось, - каже Ольга Гордієнко. - Загалом, батьки у нас дуже згуртовані. Вони діляться досвідом, своїми помилками. Вони вже мають «своїх» лікарів, до яких радять звертатись. Також ми проводимо спільні заходи для сімейного відпочинку. Приміром, ми веземо маму і дитину, а тато і братики, чи сестрички уже їдуть за свій кошт.
Під час переїзду, за словами голови громадської організації, найбільше переживали за те, як нове приміщення сприймуть діти. Особливо, аутисти. Адже для них зміни, буває, ціле випробування.
- Але сталось навпаки, - додає пані Гордієнко. – Діти гарно сприйняли зміни. Батько одного хлопчика, коли той так легко пішов у приміщення, аж просльозився. Тож ми дуже вдячні, що у місті пішли назустріч і виділили приміщення. Ми тут дихаємо!
Також, за словами пані Ольги, тішать і зміни до їхньої роботи в місті, та й в країні загалом. Приміром, на останньому круглому столі з вихователями дитсадків деякі вихователі заявили про готовність працювати з особливими дітками у своїх закладах. Окрім того, побільшало тих, хто кличе на заходи та просить поділитись досвідом роботи з особливими дітками.
Стежте за новинами Тернополя у Telegram.
Сьогодні у Тернополі
Найчастіше
Ваші відгуки про послуги у Тернополі
№ 16 від 17 квітня 2024
Читати номер
Оля