«Ми тримали дорогу життя під Бахмутом, щоб хлопці могли повернутись» — боєць КОРДу з Тернополя

Він пішов на повномасштабну війну одразу після закінчення університету. Спочатку — у територіальну оборону, потім — у легендарний батальйон ЗСУ «Вовки Да Вінчі». Тернопільський захисник Олександр розповів, як згодом приєднався до спецпідрозділу КОРД, де знайшов справжню команду й побратимів, як брав участь у боях та разом із побратимами обороняв «дорогу життя» під Бахмутом.
 

Історію Героя розповіли в поліції Тернопільщини.

Після вишу він не шукав цивільної роботи — одразу вирушив до війська. Спочатку — навчання у Силах територіальної оборони. Саме тоді Олександр вперше зустрівся з бійцями КОРДу, які проводили підготовку.

—  Вони навчали нас всього — від медицини до зачисток приміщень і тактики штурму в малих групах. Ці знання знадобилися і не раз рятували життя — як моє, так і побратимів, —  каже Герой.

Згодом Олександр приєднався до побратимів із бойового батальйону «Вовки Да Вінчі». Він пригадує, як прийшов на фронт, своє перше завдання і як сам змінився після першої втрати. Тоді загинув його побратим із Тернополя, прикривши собою інших під час артобстрілу під Бахмутом.

— Пам’ятаю перший вихід, перед нами стояло завдання — утримувати «дорогу життя», що з’єднувала Бахмут із тилом. Оборона цієї важливої логістичної артерії не дозволяла ворогу просунутися. Ми тримали «дорогу життя», аби хлопці могли заїхати в Бахмут і виконувати завдання, —  розповідає боєць.

Це була одна з ключових ділянок, якою доставлялись боєприпаси, проходили ротації. Її утримували ціною щоденних боїв. Часто — у воді, снігу, багнюці, під обстрілами та, на жаль, із втратами.

— Все, що ти вивчив на полігоні, в критичний момент працює автоматично», — каже Олександр. - Вижити на війні — це не тільки про фарт, а й про дисципліну, фізичну форму і безперервні тренування.

Надання медичної допомоги — це одне з основних умінь, яке повинні освоїти всі бійці. Коли поранення, крики, адреналін — потрібно діяти чітко і спокійно. Холодний розум — це те, що рятує.

На жаль, у бою із вагнерівцями загинув один із представників тернопільського КОРДу Віктор Мельниченко та легендарний комбат батальйону добровольців Дмитро Коцюбайло (Да Вінчі).

— Втрати побратимів — це те, що змінює назавжди, — каже Олександр. -— У бою ти на адреналіні, немає часу на емоції. Усвідомлення приходить лише тоді, коли повертаєшся із позицій. Ці втрати залишилися у серці назавжди, вони змінили мене, —  ділиться кордівець.

Він пригадує, як особисто виносив загиблих — по болотах, снігу, під обстрілами, щоб рідні та близькі могли з ними попрощатися.

—  Ось буквально нещодавно загинув мій найкращий друг. Для мене це дуже боляче, з ним я втратив частину своєї душі, — каже він.

Після травми та тривалої реабілітації Олександру запропонували приєднатись до спецпідрозділу КОРД.

— Для мене — це велика честь. Тут справжній колектив, тут кожен знає, що робити на полі бою.

Спецпризначенець каже, служба в КОРДі — це постійний розвиток, дисципліна та командна відповідальність. За кожною успішною операцією стоїть висока професійна підготовка, вміння мислити нестандартно й бути завжди на крок попереду.

Олександр, як і всі ми, мріє про перемогу. Але розуміє: шлях до неї — довгий та складний.

— Ми вже заплатили велику ціну. І дуже важливо, щоб суспільство не було байдужим. Але ми сильні. І головне — тримати стрій, бути разом, пам’ятати, заради кого ми все це робимо, —  каже Герой.

 

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.