Скільки грошей і коли давати на церкву, вирішує справді церковна громада. Але не уся і не завжди. Доволі часто до такої думки підштовхує священик. Незадоволені парафіяни мали б скаржитись в єпархіальні управління. Та поки що, кажуть тут, ніхто не скаржився. Часто сказати слово поперек думки «громади» в селах бояться
- Моя рідня живе у Тернополі, але часто буває у селі, - розповідає тернополянка Ірина Козак (дані змінені – прим. ред.). – Там є батьківська хата. Та якось в церкві зачитали список боржників, серед яких був і тато. Мовляв, за півроку уже набігло церковного боргу майже 1000. Мамі хотілося скрізь землю провалитись.
Натомість жодних претензій у церкви до тих односельчан, які не працюють чи є малозабезпеченими, не було.
- Приміром, вони своїм односельчанам, які на їхню думку не платоспроможні, боргів не рахують, - додає жінка. – А нам, що живемо в Тернополі, але приїжджаємо в село, порахували. Вважаю, то не справедливо.
На подібну ситуацію нарікає і тернополянин Віталій (прізвище редакції відоме – прим. ред). Каже, що побачив списки, хто скільки здав на церкву, у батьківському селі на Великдень. Їх почепили при вході.
- Пожертва – вона і на те пожертва, що хочу – даю, не хочу – не даю, - каже він. – А ті списки – то ніяка не прозорість, а капання на голову, мовляв, дивіться, у цих людей грошей не знайшлось. І зазвичай заправляють тим всім кілька жінок старшого віку, а решту селян потім повинні відчувати себе винними. Якщо священику не вистачає на прожиття, то він, як і всі решту, може, наприклад, тримати город і продавати продукти звідти. А то влаштовують середньовіччя якесь.
Найбільш чоловіка обурює, що сказати слово поперек думки «громади» в селі бояться.
- Не обговорюй священика, будеш гріх мати, кажуть, - обурюється чоловік. – Та ви що, зовсім, головою гепнулись. Він така ж людина, які і всі. Якщо якісь дії є неправильними, то нічого страшного в тому, щоб сказати, що це – неправильно, нема.
Загалом, після нашої публікації «У Монастириськах церква вивісила списки, хто скільки здав на ремонт» від 11 липня, ми отримали ряд звернень від тернополян і не тільки, з проханням висвітлити ситуацію і у їхніх церквах. Об’єднує усі звернення – формування списків, вивішування їх, або зачитування їх у церкві.
Як власне церква ставиться до таких списків, ми перепитали в єпархіальних управліннях УГКЦ, УПЦ КП, УПЦ (МП). Всюди повідомили, що про скарги від парафіян, підконтрольним їм парафій, не чули.
Ні до чого доброго не приведе
Це – складна тема, - каже секретар Тернопільської єпархії УПЦ Київського патріархату протоієрей Мирон Гах. – Приміром, у селах, в яких я служу, такого нема. Хоча і були пропозиції від парафіян щодо такого збору. Я ж наполіг, аби залишився тарілочний збір. Все повинно бути добровільно. Якщо хтось хоче дати пожертву, то приходить у церкву, там є журнал, у якому ведуть запис. Ми перепитуємо, чи це таємна офіра, тобто без оголошення на загал, і більшість жертводавців хоче таємну.
Після закінчення служби зачитуємо, таємна офіра – стільки-то гривень і стільки.
Загалом, питання збору коштів – важке. Насамперед і психологічно для тих, хто власне збирає ці кошти. Набагато легше, за його словами, за кордоном. Там є фіксоване членство громади і кожна людина собі знає, скільки вона повинна дати на церкву.
- Церкві треба одне-друге-десяте. Церква – це не просто божественний організм, а божественно-людський. Тобто, вона повинна мати кошти і фінансується суто за кошти парафіян, жертводавців. Але краще зробити щось менше, якщо не вистачає грошей, а не рубанути з плеча – здайте стільки-то і стільки. Так не можна, то ні до чого доброго не приведе. А тільки гнів викличе, обурення. По-суті, така форма збору є вимаганням. Я не прихильник такого.
Не надходило скарг на таку форму збору коштів і у Тернопільсько-Зборівську архиєпархію УГКЦ. Принаймні, керівник їхньої прес-служби не чув, аби були.
- Якщо є докази, аргументи щодо фінансових зловживань, то передбачено і покарання, - каже керівник прес-служби Тернопільсько-Зборівської архиєпархії УГКЦ отець Олег Харашин. - Вся процедура відбувається згідно з Кодексом Канонів Східних церков. Незадоволена людина повинна звернутись в Управління, далі викликають і заявника, і священика. Однак, в церкві, як і у державі діє презумпція невинуватості – ніхто не може бути покараним, поки його вина не буде доведена. Адже, зрозуміло, може бути неправим як перший, так і другий.
На його думку, пожертви мають бути лише добровільними. Вимагати кошти недобре. Навіть, якщо до такого рішення про збір певної суми прийшла парафіяльна рада.
- Комусь дорікати і зневажити з причини того, що людина не може певну милостиню скласти, неприпустимо, - додає він. – І хай в кожній церкві по-різному, є якісь внутрішні домовленості, але загальний принцип такий – милостиня – добровільна.
Заслуховують сторони
Говорити у такій ситуації про конкретні випадки і не проектувати ситуацію на всіх, радить секретар УПЦ (МП).
- Наразі в нас таких скарг не було, - каже секретар Тернопільської єпархії УПЦ (МП), отець Степан Балан. – Є порозуміння між громадами та священиками. Тож треба конкретно говорити про випадок, бо буває, священик має рацію, а буває, що зловживає. Зараз важкий час і фінансова сторона життя церкви стає приводом для осудження, формування негативної думки про церкву. Тому, з цим треба діяти обережно. Можна десь і бідніше, простіше зробити, прожити, але не давати приводу для з’ясування стосунків.
На його думку, кожна громада із священиком направду по-різному співіснує, вирішує господарські питання. Однак вимагати не варто.
- Якщо священик зловживає, десь неправильно себе веде, - додає Степан Балан, - То звісно його тоді можуть викликати в єпархію і заслухати обидві сторони. – Далі – він може бути покараний. Однак, кажу, що про такі випадки у нас не чув.
Нагадаємо, добровільно-примусова милостиня є порушенням не тільки з точку зору церкви, а і з юридичного боку. Про це, кажуть юристи, йдеться у статті 18 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації". Вона встановлює, що релігійні організації не мають права проводити примусове обкладання віруючих. Окрім того, Стаття 35 Конституції України говорить, що кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Будь-які пожертви громадян нічим не регламентовані, повинні здійснюватися виключно на власний розсуд та виходячи із майнових можливостей. Тому визначення, яку конкретну суму повинен сплатити кожен двір, а також оприлюднення списків громадян із зазначенням пожертвуваних сум є прямим втручанням в особисті права як тих осіб, які дали пожертву, так і тих, хто її не дав.
Окремо
«Ні парох, ні інша особа не знає, хто скільки жертвує»
Хто і скільки жертвує, не знають парафіяни української церкви у США. Обов’язкових внесків нема. Окрім того, церква фінансується за рахунок проведення різних заходів, приміром, ярмарку печива. Про це розповів отець Даниїл Чайковський, адміністратор католицьких шкіл.
- Я Україну ще не відвідував, та може колись до Вас заїду, - пише він. - Кого не запитаю в моїй парафії, звідки приїхали, то всі з Тернополя. Я щасливий, бо маю нагоду служити Україні. Я сам народився в Бразилії, та вже як священик приїхав до Америки. І тут до мене «приїхала» Україна. Моя мама вже мене не розуміє, каже, що моя українська дуже змінилася, а вони в Бразилії говорять старою українською. Мене ж, виходить, навчає чистої української молодь, яка приїхала.
Якщо ж говорити про життя церкви, то, за його словами, в парафії усі рішення приймає парох. Парох служить за нормами Церковного права. Миряни ж служать як радники парохові. Якщо ж є необхідність відремонтувати храм, то у церковній газеті подають інформацію, скільки грошей є і скільки дали.
- Більшість дає у конвертах в неділю, ті пожертви йдуть до Банку, - каже він. – А секретарка парафії вносить дані про пожертву тією чи іншою людиною в комп’ютер, аби наприкінці року ця людина могла відібрати пожертву від податків. Ні парох, ні інша особа не знає, хто скільки жертвує.
На його думку, він би тяжко згрішив, якби поводився так, як ми описували вище. Такі дії важко назвати християнством. Тому, вважає він, парафіянам у таких випадках, слід звертатись в єпархію.
- У моїй парафії нема обов'язкових внесків, - каже отець Даниїл Чайковський. - Парафія живе з того, що люди добровільно дають та робимо різні імпрези, такі як фестиваль, продаж печива. Робимо усілякі імпрези і у церковних школах, аби батькам було легше. Також маємо програму, де збираємо від тих, що більше мають грошей для тих, що не мають. Наприклад, новоприбулим з України.
Стежте за новинами Тернополя у Telegram.
№ 13 від 27 березня 2024
Читати номер
qlbyf[th
Володимир Бойко
Анонім reply Володимир Бойко
Анонім
Tanya Ilechko
д Бога!!! Соромно за вас....
Anonymous reply Tanya Ilechko
Соня reply Tanya Ilechko