Нехай славиться і світиться учительське ім’я. Зібрали історії різних вчителів області

• День працівників освіти або День учителя відзначається щорічно в першу неділю жовтня.
• Ми зібрали історії різних вчителів Тернопільщини: розповіді про професію, приємності і складнощі у роботі.
• Чого бояться зараз і що безмежно люблять, а також про те, як змінилися діти і система освіти, читайте у статті.

З нагоди професійного свята ми зібрали життєві історії вчителів із сіл нашої області. Усі вони – вчать різним предметам у різних школах, але їх об’єднує любов до своєї роботи і до своїх учнів.  Безумовно, це лише поодинокі історії. І в одному тексті не втиснути розповіді про всіх. Але, без сумніву, кожен вчитель заслуговує на подяку за свою нелегку працю. 

Треба бути вчителем-мрійником

Ганна Чаповська – директорка Лозівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів. Вчителька української мови і літератури. За плечима у жінки вже 43 роки вчителювання. 

Той момент, коли вирішила стати вчителем, педагогиня пам'ятає добре. 

 – Це було у другому чи третьому класі. Я дуже хотіла бути вчителькою. По сусідству жила вчителька фізики, я хотіла рівнятись на неї. Але вчителькою фізики я так і не стала (сміється – прим.ред.). Дуже люблю дітей. Кажуть, коли діти біжать по школі, то жабонять, як гірські струмки: так само радісно. Вчителювання для мене – це мистецтво, – ділиться пані Ганна.

Як це, поєднувати адміністративну посаду із вчителюванням, ми запитали у директорки. 

– Директором я стала у далекому 1987 році. Коли ще мала уроки, то, безперечно, це складно. Адже обов’язки директора – специфічні, директор – це перш за все менеджер, – каже пані Ганна. 

Лозівська школа славиться великою матеріально-технічною базу і має такі новинки, яким позаздрять у місті. Ганна Чаповська розповіла, що насправді – це робота команди. 

– Наша школа завжди слідувала усім технічним можливостям. Ще у 1989 році перші комп’ютери прийшли у нашу школу. З того часу я старалася, щоб школа мала все. Переймала досвід в інших країн. У нас дуже добре технічно оснащені кабінети, де навчаються діти. Розумні дошки є майже у кожному класі. Є спеціальний клас, з якого можна керувати обсерваторією. Усі стараються для школи: від місцевих спонсорів і вчителів до голови ОТГ, – підсумовує вона.

Освіта у селі та місті не відрізняється насправді нічим, це, за словами пані Ганни, давній стереотип. А ось система освіти, як в селі та місті, а також учні невпинно змінюються.

– Я бачу тільки позитиви у змінах серед дітей. Ніколи не нарікаю, бо молодь йде вперед і треба йти разом з нею. Діти зараз за рівнем культури і знань стоять набагато вище, ніж колись. Це закономірно: це закон природи, – розповідає жінка. Система освіти також змінюється. Буває, дуже швидко. Але змінити все за один день – неможливо. Українська система освіти від кожної країни прагне взяти щось собі, але варто не забувати, що і у нас є багато свого доброго. Наприклад, освіта за Сухомлинським.

Вчитель, на думку педагогині, виконує масу функцій: він скульптор, лікар, митець. Професії вчителя не має ліку.

Ганна Чаповська бажає колегам у свято здоров’я, енергії, душевної молодості, мудрості і батьківської любові до дітей. 

Біля Лозівської школи справжня квіткова оранжерея. Ганна Чаповська обожнює квіти, бо вони викликають усмішку на обличчі кожного.

– Чим більше квітів, тим більше радості в людини на обличчі. Людина має жити в культурі, – так вважає вчителька.

Нехай славиться і світиться учительське ім’я!

Віра Пасіка – вчителька математики у Гумниській школі І-ІІ ступенів, яка на базі Теребовлянської школи №1 розповідає, що працює у школі дуже давно. Давно – це з 1976 року. Стаж роботи жінки в освітній сфері бере свій початок ще з далекого 1974 року, а це 47-й рік!

У Гумниській школі навчаються діти від першого по дев’ятий класи. Зараз у школі є орієнтовно 50 дітей. 

— На початку моєї роботи у школі налічувалось більше 170-ти дітей. Особисто я випустила щонайменше п’ять випусків, – каже педагог.

Пані Віра вирішила стати вчителем ще з раннього дитинства. 

–  Школу я люблю із самого дитинства. Школа виховує, навчає, дає путівку в життя. Працювати у школі – нелегко. Потрібно бути терпеливим, а найголовніше – любити дітей. Коли я вчилася у молодших класах, то прикладом для мене була моя перша вчителька Богдана Павлівна Вітвіцька, на жаль, вже покійна. А у старших класах прикладом для мене став мій класний керівник, теж учитель математики – Володимир Васильович Понятишин. Ви розумієте, чому я обрала саме математику (сміється – прим.ред.), – згадує жінка. 

Про обрану професію жінка не шкодувала ніколи. 

– Я школу дуже люблю. Якби мені довелося обирати свій шлях спочатку, я би нічого не змінила: пішла би знову до школи, незважаючи на свій, як його часто вважають, нелегкий предмет – математику. Мені подобається математика, бо це та наука, яка допомагає виробленню логічного мислення для розв’язування різних проблемних ситуацій. У математиці помічаю відголос мого характеру, – каже вона.

Система освіти і діти, за словами вчительки, змінилися впродовж її професійної діяльності.

– Освіта змінилася. Зараз неможливо навчати дітей так, як колись. Просто це інше покоління Z, як його називають. Раніше, можливо, було легше працювати, що пов’язаною з відмінностями у методиці викладання, – каже вона. Теперішні діти майже нічого не бояться. Вони не дуже за щось хвилюються. Вони говіркіші і можуть впевнено висловити свою думку. 

Вчителям педагогиня радить наповнювати дитячі серця всім добрим, вічним, мудрим. Але найпершим обов’язком вчителів пані Віра вважає виховання дітей.

– Щоб дитина вийшла зі школи з певним багажем знань, знала норми ввічливості. Бо це її путівка у доросле життя, – пояснює жінка.

У вчителях села і міста педагогиня не бачить відмінностей. 

– Сільська школа від міської, на мою думку, відрізняється лише більшою матеріальною базою і кількістю учнів. Хоча в цьому бачу свій плюс: коли дітей менше, то їх можна краще навчити. Особисто я ніколи не зустрічала міських вчителів, які би відкрито принижували сільських, – каже вчителька.

На думку Віри Пасіки батьки повинні бути відповідальними перед своїми дітьми.

– Щоби вони були відповідальними перед своїми дітьми, щоби допомагали їм вчитися. Вивчити разом зі своїми дітьми у молодших класах табличку множення і табличку ділення – найперше, чого би мені хотілося (сміється – прим.ред.). Тоді набагато легше і мені, і дитині, – наголошує жінка.

Пані Віра бажає колегам у свято міцного здоров’я, молодим вчителям – творчого доробку і кар’єрного росту. Усім – вищої заробітної плати. Йти на роботу, як на свято. Завжди знаходити з учнями спільну мову, не відмовляти у їхніх просьбах, бути дітям справжнім товаришем. 

Наостанок Віра Пасіка згадує добрим словом своїх найкращих і творчих випускників: це Оксана Дуда, Світлана Кобеля, Люда Махніцька, Наталя Питак, Оля Турчак, Тарас Фіголь, Ігор Біляшевський, Марія Шевчук і Наталя Столяр. 

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.