Обіймалися, цілувалися та плакали: випускники повернулися у школу через 50 років після її закінчення

Повернулися через 50 років... Пройшли коридорами, сіли за парти. Учні Білозірської школи Лановецького району святкували Золотий ювілей із дня випуску. Навіть через призму десятиліть вони пам'ятають ще тих юних хлопців і дівчат.

В'ячеслав Подунайчук довгий час працював редактором районної газети “Моя Лановеччина”, час від часу бачився з однокласниками, але зустрітися таким великим складом вдалося лише зараз. На зустріч у школу прийшли 18 чоловік із 28. Ще четверо не змогли приїхати, решти вже немає на цьому світі...

Ювілейна зустріч випускників минула із щирими емоціями радості і теплих спогадів.

- Ми сміялися і плакали, обіймалися, згадували минуле, було так приємно, так затишно на душі, - розповідає чоловік. - Хтось бачився за ці роки, хтось зустрівся вперше. Дехто навіть не одразу впізнавав, хто перед ними. Час зробив своє...

Деякі з випускників живуть далеко за межами України — в Іспанії, Греції, Росії.

Зустрічали короваєм і гуморесками

У суботу, 9 лютого золоті ювіляри переступили шкільний поріг. Кажуть, заклад уже не той, що раніше, та й не дивно, адже після них уже пройшло стільки поколінь.

- Нас тут вже не пам'ятають. Троє вчителів ще живі, але прийти на зустріч, на жаль, не змогли, уже старенькі. Софія Григорівна Негода була завучем школи та викладала математику, Надія Гнатівна Ліщук читала нам українську літературу, а Іван Григорович Стецюк був вчителем фізкультури. До речі, він досі працює тренером з біатлону, багато його учнів є чемпіонами та переможцями міжнародних змагань.

Одинадцятикласники Білозірської школи підготували для гостей цікаву розважальну програму.

- Зустрічали нас із короваєм, розповідали гуморески, дали можливість кожному сказати слово. Це було чудово! Через стільки років життя хочеться хоча б подумки повернутися у ту безтурботну юність,коли ми були ще зовсім дітьми!

Організаторами ювілейної зустрічі стали два однокласника пана В'ячеслава — Іван Вільотнік та Петро Понижайло. Ще зі шкільних часів, каже чоловік, вони проявляли лідерські задатки та хист до організації.

Є представники різних професій

- У нас був найспортивніший клас у школі. Ми перемагали на багатьох змаганнях, естафетах. Були дуже дружніми, часом виникали непорозуміння, але такого, щоб хтось когось дражнив — ні. Незважаючи на те, що вже немолоді, на зустріч прийшли аж 18 чоловік. Дуже рідко, щоб стільки випускників приходили.

Серед колишніх учнів сільської школи — представники різних професій — лікарі, журналісти, архітектори, будівельники, вчителі, інженери... У кожного вже є родина, діти, внуки. А колись про це тільки мріяли.

- Дехто вже зі шкільної парти знав, куди піде далі. Так, я хотів бути адвокатом або журналістом, мій друг Петро Понижайло мріяв про те, щоб стати лікарем, Оксана Мальченюк розв'язувала задачі швидше за всіх, тож недивно, що вона стала чудовим вчителем математики. А Петро Скакун так гарно малював, що ми лиш роти відкривали, наразі він — знаний архітектор. Пишаюся всіма однокласниками — вони чудові люди та гарні спеціалісти у своїх сферах.

“Таке чудили, таке творили”...

Із посмішкою на обличчі В'ячеслав Подунайчук пригадує шкільні моменти. Каже, є що згадати, над чим посміятися.

- Таке чудили, таке творили... Головне — завжди всім класом. Якось ми щось зробили, і вчитель залишив нас після уроків. Сказав, що будемо сидіти голодні, поки не зізнаємось, хто провинився. А ми написали записку і передавали з парти на парту: “Усі мовчимо, ніхто не здається”. Коли вчитель перехопив листочок, то так розізлився, що сказав — до ранку не відпустить. Нас врятувала мама одного із однокласників, яка прийшла до школи. Вона насварилася на вчителя, що ми голодні сидимо. Він не мав що робити — відпустив додому.

Були й інші кумедні ситуації. Якось вчителю вчепили за комір табличку, той ходив, а всі душилися зі сміху, розповідає чоловік.

- А ще одного разу один вар'ят грався кепкою та заважав прибиральниці працювати, а потім кинув ту кепку. Йшов вчитель, підняв її, прибиральниця не помітила, як тріснула віником по кепці та ще й вчителю дісталося... Ми так сміялися — аж животи скрутило, - продовжує співрозмовник. - Якось хтось із однокласників приніс до школи патрон, кинули, він як вибухне, добре, що біди не наробили. А ще дуже не любили вчителя французької мови. Він такий дивакуватий був. Поки щось розказує, ми з хлопцями один за одним — у вікно на спортивне поле у футбол грати. І кнопки на стільці розкладали, і приклеювали, чого тільки не було.

Відправляли своїх у “розвідку”

Клас вигравав не тільки у спортивних змаганнях, а ще й у різних вікторинах та конкурсах.

- Ми були менші, а вигравали у старших. Як? Дуже просто. Серед наших сусідів були представники з інших класів. Тоді ми відправляли своїх у “розвідку”. Коли суперники ставили нам питання, ми вже завчасно знали на нього відповідь, - посміхаючись каже він.

Було ще чимало моментів, які одразу і не пригадаєш, зізнається пан В'ячеслав. Такі розповіді через 50 років здаються напрочуд кумедними.

- Особливо, коли про це розказує наш однокласник Володя Криса — ну вже вміє сказати. Хоч старі, але сміялися дуже голосно. Добре, коли в колективі є такі люди, - наголошує герой публікації.

Серед випускників класу є пара, чия любовна історія почалася ще зі шкільної лави.
Оксана Мальченюк та Конон Свинарчук симпатизували один одному ще в юності. Потім почали зустрічатися. Невдовзі після закінчення школи одружилися.

Покохалися ще зі школи

- Між ними завжди був вогник, ми це помічали. Тому не здивувалися, коли дізналися, що вони одружилися. І от, перше кохання стало єдиним для них...- говорить В'ячеслав Подунайчук.

Минули роки... Усі розлетілися по світу. У кожного — свої турботи, робота, діти, онуки, господарка. Але бажання спілкуватися є. Тож однокласники домовилася час від часу зустрічатися хоча б невеликим складом.

- Уже кликали на День народження, то до одного, то до другого. Я би хотів бачити їх кожного року, звісно, уже роки не ті, але в нас ще є час... Тим паче, ми пообіцяли один одному, що на 80 років точно зустрінемось. Жартома, але надія є...

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.