Сусіди, разом пішли служити, разом загинули. Прощаються з Сергієм Антонюком та Анатолієм Яцюком

• Анатолій, відколи на війні, приїжджав додому один раз – побачив донечку Єву, якій виповнилось 4 місяці і на Зелені свята одружився. Через кілька днів дружина одвовіла. На похорон з передової відпустили його рідного брата. 
• Мати іншого бійця Сергія, місцева фельдшерка, вже поховала одного сина. Зараз проводжатиме в останню путь свого іншого.

Вони проживати на одній вулиці Лесі Українки у Шкробатівці. З початком повномасштабного вторгнення рашистів в Україну обоє пішли у військкомат, хоча ні в кого з них не було військового досвіду. Вони разом служили і майже одночасно загинули – в один день, 18 червня в Донецькій області. Служили в 68 єгерській бригаді.

Обох разом привезуть в рідне село і разом ховатимуть 24 червня. Обоє спочиватимуть на сільському цвинтарі – біля своїх татів, які раніше пішли із життя.  

Дедеркальська громада у жалобі… Надійшло трагічне повідомлення про загибель від рук віддали своє життя за наш з вами спокій…

Антонюк Сергій Сергійович народився у Шкробатівці 11 квітня 1975 р.

— Разом пішли на війну, це була неділя, 6 березня, — пригадує староста Шкробатівки Людмила Ковбасовська. — Сергій працював в ТОВ «Шумськ-агро» охоронцем. В АТО не був. Він дуже добрий, надзвичайно життєрадісний. Завжди всіх послухає, хто і що не попросив би. Мав на господарці коня – то люди часто до нього звертались. Нікому не відмовив. Його мама, Надія Макарівна, все життя в нас фельдшеркою пропрацювала. Я не знаю, як вона бідна все це витримає. Другого сина ховати…

Брат Сергія помер давно, хворів на астму. Пішов зі світу і батько Сергія, загиблого Героя ховатимуть поруч із татом. У матері залишилась одна дитина – сестра Сергія Тетяна. Овдовіла і дружина військового - Наталя, осиротів син Юрій.

Яцюк Анатолій Іванович народився 24 лютого 1988 р. Родом зі Шкробатівки, тут до школи ходив, звідси до армії пішов. Звідси вирушив на війну, разом ще з 21 односельцем.

— І Толік життєрадісний і дуже-дуже добрий. Він офіційно не працював, робив ремонти в житлових будинках, проте всіх слухав, нікому не відмовив. І майстер добрий, вправний. Був, — пригадує Людмила Ковбасовська. — Його тато помер минулого року 12 квітня, хворів. У батьків їх було 12-ро дітей. Найстарший, - Валерій. Наймолодший – 22-річний Максим. Толік був середущим.

Серйозно хворіє і багатодітна мама – не так давно перенесла інсульт, має інші важкі недуги. Як тяжко їй було чекати з війни двох синів. В іншій частині зараз служить ще один син з цієї родини, Сергій. Його на кілька днів відпустили додому, на похорони рідного брата. Напередодні разом із дружиною Сергій приїхав до рідного села, аби зустріти тіло брата і провести його в останню путь.

Анатолій приїжджав на Зелені свята додому, тоді ж побрався зі своєю Любою, з якою разом виховували чотиримісячну Єву. Тато пішов на війну, коли донечці щойно виповнився місяць. В Анатолія ще є старший син Іван від першого шлюбу.

Від початку повномасштабного вторгнення у невеличкій Дедеркальській громаді вже загинули п’ятеро хлопців, повідомив голова громади Юрій Панасюк.  

— Печаль та сум наповнюють наші серця, гинуть такі молоді воїни-захисники, — написала Люда Мороз. — Вони — справжні герої, в перших рядах пішли захищати наш спокій та мирну працю. Шана їм, велика подяка. Нехай душі їхні поселяються в Царстві Божому, де вічний спокій і рай. Герої не вмирають, вони завжди з нами. Слава героям, слава Україні!

Вічна пам’ять Героям, які, не шкодуючи власного життя, захищали наш мирний сон і щасливе майбутнє, пише Тетяна Трохимчук. Щирі співчуття рідним та близьким. Слава Україні! Героям Слава!

Редакція висловлює щирі співчуття мамам, дружинам, дітям, братам і сестрам, односельцям і побратимам. Вічная пам’ять, шана і слава вам, Герої…

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.