Історія з happy end. Як незнайомець допоміг тернопільському журналісту, а той написав йому іменну ікону

• До моєї вечірньої молитви додалося ще одне ім'я. Я щиро вдячний Романові за чисте серце,  — емоції тернопільського журналіста і художника Олега Сороки вирували.  — Я виконав свою обіцянку і вручив Роману Паньківу ікону його небесного покровителя. Тому одразу виконую і другу свою обіцянку, розповім історію, що спонукала мене написати цю ікону…

Два тижні тому дороги завели тернопільського журналіста і художника, родина якого переживає складні часи, вночі на Львівський залізничний вокзал.

Втомлений нічними переїздами і морозною та вітряною погодою, Олег прагнув лише одного  — швидше дістатись до Тернополя. Аби скористатись послугами «Бла —бла —кару», довелося б їхати на інший бік Львова, на що зовсім не було сил. Потягів у напрямку Тернополі теж довго чекати. Тому Олег Сорока взяв квиток на електричку.

• Три години у напівпорожньому теплому вагоні пройшли дрімотно і непомітно,  — пригадує пан Олег.  — Дорогою виявилося, що з моєю київстарівською сімкою щось негаразд, не можу поповнити рахунок. Тож по приїзду вирішую одразу зайти в салон «Київстар» на вул Чорновола, але його вже більше там немає, тому я попрямував через Театральний майдан до салону, що поблизу арки біля міського відділу поліції.

До кишені,  — а гаманця з чималою сумою і документами  — немає

Коли у салоні почали розв'язувати проблему, пан Олег поліз у кишеню за гаманцем, аби розрахуватись і заодно поповнити рахунок мобільного.

• І тут з жахом усвідомлюю, що кишеня є, а гаманця нема! Перевіряю усі інші кишені  — пусто. І приходить усвідомлення, що найвірогідніше гаманець міг вилетіти з кишені у вагоні, коли я потягнувся за валізою на верхній полиці,  — пригадав Олег Сорока.

Чоловік прибіг на залізничний вокзал, але від чергової почув, що з машиністом у неї зв'язку нема, що електричка уже в депо. Жінка порадила, аби брав таксі і чимшвидше їхав туди. Але яке таксі, якщо в кишені пару гривень копійками?

У відповідь почув, мовляв, то біжіть швидше в депо, поки бригада ще не почала прибирати, може ще встигнете…

• Як я біг попри колії до Нового Світу, скільки молитов прочитав, як поступово приходило усвідомлення, що шанси знайти свій гаманець мізерні,  — це не описати,  — зізнався Олег Сорока.  — А у ньому права, банківські картки, посвідчення і чимала сума грошей. Усе пропало... Ось так, у боротьбі між відчаєм і надією, добіг таки до депо. Побачив свою електричку і рушив до неї, щоб поговорити з машиністом і пошукати в вагоні гаманця.

Назустріч Олегові йшов молодий чоловік.

 — Доброго дня, пане Олег. Я проходився вагонами, знайшов ваш гаманець і віддав його у диспетчерську. Побачив ваші права і журналістське посвідчення, хотів знайти вас через Фейсбук, але мені львівських ваших однофамільців підтягує. Не хвилюйтеся, усі гроші і документи на місці.

Разом вони вирушили до диспетчера, де Олегу передали гаманець зі всім його вмістом.

«Такий подарунок для мене важливий. Дуже важливий…»

Роман Паньків, а так звали хлопця, що знайшов згубу, навідріз тоді відмовився від грошової винагороди за знахідку. Тому Олег пообіцяв йому написати іменну ікону, аби беріг хлопця в подальшому його небесний покровитель.

• Про інші свої згуби зараз нічого й не пригадаю,  — зізнався Олег Сорока.  — Були,  точно були... Знаю, що сам багато разів вишукував і повертав гаманці власникам. Одного разу знайшов власника через банк, бо у гаманці, окрім техпаспортів на машину і причіп, з документів була лише зарплатна банківська картка.

Журналісти розшукали і Романа Паньківа. Молодий чоловік соромився і був не надто говірким. Розповів, що на «Укрзалізниці» працює помічником машиніста від березня 2019 року. Подібних випадків з ним ще не траплялось.  

• Коли знайшов у вагоні гаманець, відкрив його, бо намагався знайти номери батьків чи дітей чоловіка, аби повернути загублене, проте там їх не виявилось,  — пригадав пан Роман. Диспетчеру повідомив про знайдене – той прийшов і забрав гаманець. Потім, бачу, біжить пан Олег назустріч. Я показав, куди пройти, аби забрати згубу. На тому історія закінчилась.

Чоловіки тоді обмінялись номерами телефону та потоваришували у Фейсбуці. Часом переписувались та зідзвонювались, але Роман навіть не сподівався на такий подарунок.

• Зі мною таке трапилось вперше,  — зізнався Роман Паньків. – Зараз, доки я на роботі, ікона вдома. Невдовзі її планую освятити. І вона займатиме почесне місце у моїй кімнаті. Я ніби нічого надзвичайного і не зробив. Але такий подарунок для мене важливий. Дуже важливий…

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.