Військовий аналітик Том Купер: «Великий» наступ Герасимова вже йде. Де і як це відбувається

Ірина БЕЛЯКОВА

Проте, чим більше я переглядаю доступну інформацію за останні кілька днів, тим більше переконуюсь, що цей наступ уже триває повним ходом. Це просто не операція «одного удару», коли всі сили та засоби були б зосереджені в одній точці лінії фронту.

Редакторський переклад Сергій Чернявський

Першоджерело https://medium.com/@x_TomCooper_x/ukraine-war-3-february-2023-56183abaab20

Відео дня

Всім привіт!

Перш ніж я продовжу коментувати основні події на стратегічному рівні наприкінці січня, ось ще одне оновлення з «швидше» оперативне, навіть із тактичним характером.

ХОРОШИЙ ПОГАНИЙ ЗЛИЙ

Спочатку… дозвольте мені «поміркувати» про ситуацію на оперативному рівні. Немає кінця заявам України про підготовку російського наступу. До Києва приєдналися навіть деякі провідні західні інстанції. Насамперед: за їхніми словами, цей наступ ще не почався.

А тепер відкиньтеся назад, зробіть глибокий вдих і подумайте про це. Безперечно, на Заході (Том Купер живе на Заході-прим С.Ч) нас вчили — більше того: вселяли думку — чекати «натиску радянських полчищ» ще за часів (I) холодної війни, якби запаси військ і техніки в Москві були б "нескінченний".

Однак принаймні зараз Путін не має нескінченного запасу військ і техніки. Звичайно: активи у нього «великі», але, як чудово резюмував Павло Лужин, і у них є свої межі.

Крім того, останні 11 місяців цієї війни ще раз наочно продемонстрували, наскільки вирішальним для будь-яких операцій ВДВ та ВРРФ є фактор «логістики». Якщо логістика не працює, цілі армії ВСРФ розвалюються як карткові будиночки.

Навіть Путін засвоїв, що він може хотіти захопити все, що захоче, але ні ВДВ, ні ВСРФ не можуть просунутися вперед, якщо у них недостатньо запасів.

Насамперед: сьогодні не Путін керує цією «грою» за допомогою своїх ідіотських наказів, а Герасимов. Він може бути настільки корумпований, що боси мексиканських наркокартелів червоніють від заздрощів щоразу, коли згадується його ім'я, і він може досягти успіху в деяких косметичних операціях, але: він розумний стратег і працює так само старанно, як стара та потворна стриптизерка.

Підсумок: центральною ланкою російської логістики є залізниці. Росіяни нічого не досягнуть у цій війні, якщо у них за спиною не функціонують залізничні колії.

Ось чому — між іншим — вони не «повторно атакували Київ з півдня Білорусі», як багато хто очікував, ще в січні, а їхня «велика концентрація військ» у цій країні виявилася не чим іншим, як відновленням 2-ї гвардійської мотострілецької дивізії (так , «Знаменитої» Таманської ....). Тому що у цій частині України недостатньо придатних залізниць, щоб підтримати (інший) такий удар та наступ.

Поки що все має бути зрозумілим (принаймні, я сподіваюся, що це так).

Тепер же «великий» наступ зажадав від Герасимова концентрації величезного запасу запасів.

Справа в тому, що, хоч би що стверджували фанати Путлера в соцмережах, російські ППО виявилися не в змозі захистити навіть «середні» склади постачання від українських ударів M142, M270, Pnazerhaubitze 2000 та Caesars.

Навіть незважаючи на те, що реактивних снарядів M30 GMLRS завжди катастрофічно не вистачає, за твердженнями з Києва, повідомленнями місцевого населення, що регулярно підтверджуються, ЗСУ все одно щоночі підриває як мінімум один з російських складів.

Свіжий приклад: пізно ввечері 1 лютого ЗСУ завдали удару по військовій базі ВРРФ у школі під Мелітополем, де, як повідомляється, на той час перебувало 1500 російських військовослужбовців. За словами місцевих жителів, будинок вибухнув, а росіяни досі збирають уламки.

Через цю загрозу Герасимов не може просто зібрати достатню кількість боєприпасів навколо однієї ділянки лінії фронту, а потім зібрати багато військ та піти в атаку. Велике зосередження військ у одному місці, як із операції «один удар», було б

а) бути легко виявленою розвідувальними та розвідувальними засобами НАТО та України (що, у свою чергу, дозволяє ЗСУ належним чином підготуватися);

б) означатиме безліч великих складів постачання, які, у свою чергу, стануть чудовою мішенню для української далекобійної артилерії.

Висновок очевидний: йому — читай, замам Герасимова, доводиться розташовувати і ховати «свої» запаси. Бажано у багатьох місцях та у 50-80 км за лінією фронту, а краще в тилу кількох ділянок лінії фронту.

Моя теза полягає в тому, що це призводить до того, що Герасимов проводить не один великий наступ, а кілька менших - принаймні, менших, ніж очікувалося і я бачу це як підтвердження останніми подіями.

Минулого тижня ми бачили одну таку операцію в районі Вугледару. При цьому точно, що це включає якісь 4–5 повних бригад (без «БТГ») плюс підкріплення, що означає щось на кшталт «повної загальновійськової армії».

Більше того, стає очевидним, що операції такого ж чи навіть більшого масштабу проводяться у Кремінній та Соледарській частині.

Це, без сумніву, мій висновок, але з урахуванням того, що з обмеженнями в кількості військ, які ВДВ і ВРРФ можуть навчати і розгортати одночасно, і що з необхідністю розосередження запасів постачання, плюс обмежена здатність ВРРФ продовжувати наступальні операції (через коротку тривалість навчання маси її мобілізованих резервістів) усе це має основу мого висновка.

Принаймні це має сенс, коли хтось перехресно досліджує різні інші розробки в оперативному та тактичному планах. Наприклад: численні російські джерела повідомляють про щось на кшталт «посиленого полювання на українські кошти ППО», яке «стало проблемою не тільки для ВКС, а й для всіх інших родів збройних сил Росії» — тобто. називає "Придушення ППО противника" або SEAD (Придушення ППО противника, також відоме в США як операції "Залізна рука" -прим С.Ч.)

.Звісно, деталей не вистачає. Зараз я можу тільки сказати, що цим керують насамперед підрозділи ВКСРФ, оснащені Су-34, а також за допомогою Х-31 та Х-59, і деякі, схоже, применшують ситуацію, пояснюючи, що ВКСРФ має дуже конкретну мету.

Зокрема ця мета, ЗРК «Бук М1» (тобто українська установка, яка завдала їм дуже неприємних втрат).

Але у разі сучасної повітряної війни «нормально» не розкривати жодних подробиць, і обмежиться «ми повідомимо про це пізніше». Тому я не очікую, що вони спливуть найближчим часом. Занадто багато поставлено на карту. Окуляри:

А) справа в тому, що такі звіти є, а отже, такі операції вже проводяться з якогось часу (напевно тижнів два, якщо не більше), і

Б) ніхто не проводить великих операцій SEAD «даремно»: такі операції надзвичайно складні, забирають багато часу і коштів, і — за винятком однієї — НАТО, що бореться з Сербією без наземних військ у 1999 році, — робляться лише на підтримку наземних операцій.

БИТВА ПРИ КРЕМІННОЇ

Тепер про напрацювання на тактичному рівні.

Кремінна … в той час як українці повідомили, що очікуваний великий наступ росіян у цьому районі не розпочато останні два дні, росіяни повідомляють, що це сталося.

За їх словами, на цій операції, зосереджена (повністю) 76-а дивізія ВДВ та БАРС-13, і вона проводиться «у напрямку Червоного Лимана, причому у трьох напрямках від сіл Чорнопопівка, Житлівка та від Креміни через Діброве.

На північний захід, захід та південний захід. Деякі повідомляють про атаки росіян на всьому протязі Р066 до Невського та Майданчика, а також про взяття Білогорівки, тоді як українські повідомлення вказують на те, що ЗСУ відобразили штурм Ямполівки. Думаю, нам доведеться почекати та подивитися, що з цього вийде.

ДИСКУСІЙНИЙ КЛУБ «СОЛЕДАР» І ЙОГО ГЕНЕРАЛИ «ПІДОРИ»

Зазвичай я «групую» ситуаційні зведення щодо Донбасу в один під назвою «Битва за Донбас». У разі розвитку подій у районі між Сіверськом та Бахмутом я зроблю виняток із цілком конкретних причин.

У той час як каторжники Вагнера де-факто «витрачені» (або принаймні потребують термінового підкріплення), а те, що від них залишилося, відведено від Бахмута, вони приєдналися до загального наступу росіян, яке тим часом було перенаправлено на північ від міста. Точніше: на північ від Соледара.

Ще точніше: між Сіверськом та Бахмутом. Те, що там відбувається в останні три дні, на мій погляд, є найкращим підтвердженням моєї тези про те, що «велииииииикий» російське наступ значною мірою вже відбувається.

Звичайно, це зовсім не те, що можна було б очікувати від ВДВ та ВРРФ перед цією війною, але це масований поштовх, і його результати стають неприємними.

Це повільна, методична загальновійськова операція з інтенсивною авіацією та артилерійською підтримкою у «російському стилі».

Що найстрашніше: завдяки тому, що командири бригад і батальйонів ЗСУ, дислокованих у районі на північ від Соледара, продовжують поводитися як учасники того самого «легендарного» Соледарського дискусійного клубу, росіяни прорвали українську лінію фронту на ширину близько 4–5 км та захопили хутори Миколаївка , Миколаївка та Сакке та Ванцетті, на північ від Соледара та приблизно за 7–8 км на північ від Бахмута, останні два дні.

Фото:Бойовики Вагнера у Сакці та Ванцетті, 1 лютого…

...і у Миколаївці 2 лютого.

Наскільки це стосувалося Східного ОК ЗСУ, видно з того, що 241-а бригада тд (добре оснащена частина з Києва, яка раніше дислокувалася всередині Бахмута) не лише передислокувалася на північ, а й контратакувала до Благодатного та відновили контроль принаймні над частиною села: навіть першокласне 93-е хутро повернулося на місце бою і тим часом намагається зупинити наступ росіян між Сіверськом і Бахмутом

… тому я повертаюся до «старої» дискусії про практику Східного ОК «розсаджувати» різні підрозділи вздовж вузької ділянки лінії фронту і таким чином створювати хаос у ланцюжку командування; АЛЕ, і особливо про недисциплінованість конкретних польових командирів ЗСУ та їх "опір генералам-підорам".

Список частин, дислокованих уздовж лінії фронту між Сіверськом (на півночі) та Бахмутом (на півдні), нагадує склад половини ЗСУ; принаймні це нагадує ситуацію в районі Соледар-Бахмут на початку січня.

Наскільки я знаю, є елементи 4-ї та 17-ї танкової, 10-ї гірничострілецької, 46-ї повітряно-десантної, 61-ї механізованої, 77-ї повітряно-десантної, 113-ї та 115-ї тд, 128- й гірничо-штурмової, а також 43-ї артилерійської та кількох другорядних сил «спецназу»… і, тим не менш, росіяни наступають — як правило, завдяки непокорі українських польових командирів, що, у свою чергу, і вимагало відкликання 93-го хутра з його (заслуженої) відпустки…

Ось коли такі речі трапляються, тоді справа в тому, що ви всі, панове, облажалися, якими б незалежними, вишколеними, боєздатними та надрозумними і якими б ви не були. І це за рахунок ваших військ та техніки. Змиріться з цим, прийміть це і, нарешті, почніть слідувати наказам: ви можете обговорювати їх до і після дії, але не під час дії, особливо не в тому випадку, якщо ви неодноразово виявлялися неправі.

В іншому випадку ГенШтабу-України буде краще, якщо він витратить час і ресурси, відправивши вас і ваші підрозділи для вторгнення у Вануату (держава з островів там затонуло судно для перевезення військ "Президент Кулідж", що зазнало аварії під час Другої світової війни - за С .Ч.)

….

Справа в тому, що, як і в Соледарі на початку січня, ЗСУ має достатньо сил, щоб зупинити цей наступ росіян. Однак доти, доки Східне ОК не налагодить ланцюжок підпорядкування і ті, хто перебуває під його контролем, не почнуть виконувати їх накази, навряд чи відбудуться якісь кардинальні зміни.

ПІВДЕННИЙ БАХМУТ І ВУХЛЕДАР

Бахмут ... в іншому місці ... тобто на півдні: я можу помилятися, але ЗСУ, здається, все ще тримається на цьому вирішальному пагорбі над Кліщівкою, але росіяни продовжували просуватися в долину на південь, а потім на захід від цього села, наближаючись до Іванівського та дорозі Т0504, що з'єднує Бахмут із Костянтинівкою. Те, що це ще одна з «повільних, методичних», але потужних дій російських, очевидно з того факту, що три бригади ЗСУ намагаються зупинити наступ на Годинник Яр та Іванівське.

Вугледар… ну, коли Рибар каже, що «погода погана» та «наступ зупинено» – то ви знаєте, що відбувається. Насправді, ВРРФ продовжували проводити невеликі атаки, але нічого іншого не досягли, окрім як втратити кілька додаткових БМП та солдатів. Досить іронічно спостерігати, як у росіян немає вирішення проблеми, як перетнути кілометри відкритого простору перед вбивчо точного вогню української артилерії…

Але не хвилюйтеся: вони спробують знову — принаймні, як тільки штаб 58-ї САА знайде достатню кількість військ, які не зазнали того, що 40-а та 155-а бригади морської піхоти ВРРФ випробували минулого тижня (читайте минулий огляд Тома Купер – «Вугледар»)

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.