Спробувати себе в ролі санітарки, або молодшої сестри, взялася журналіст „RIA плюс” у п'ятницю, 25 вересня, у рамках творчого проекту «Журналіст міняє професію». Отож вирушаю в обласну лікарню, у відділення хірургічної стоматології.
Оскільки в мене за плечима журналістська, а не медична освіта, попрацювати лікарем чи медсестрою мені не вдасться. Залишається одна «посада», яку я можу реально обійняти, – посада молодшої медичної сестри, або санітарки.
У відділенні мене зустрічає старша медсестра Наталія Гудак, яка знайомить із колективом та вводить у курс справи.
За словами пані Наталії, у відділенні працюють 13 молодших медсестер: коридорні, маніпуляційні, палатні, операційна, зі стоматологічного кабінету. Робоча зміна працівника триває 12 годин. Утім, серед персоналу є й ті, хто виходить на роботу щодня.
– Це дуже важка, але в той же час надзвичайно важлива праця, – наголошує вона. – Колосальне фізичне навантаження на тендітні плечі може витримати не кожна жінка. Відра з водою, мішки з білизною, транспортування хворих – усе це потребує фізичних зусиль. Плюс шкідлива робота із різноманітними дезінфікуючими засобами. Молодша медична сестра також працює з людьми. І її робота не буде повноцінною без налагодженої комунікації.
Фактично увесь склад молодших медсестер у відділенні – люди пенсійного віку. Більшість із них – не місцеві.
– Заробітна плата у санітарки невелика, ставка складає 1243 грн, робота не з чистих і не з легких. Тому молодь таку професію не обирає, – зауважує старша медсестра. – Жінки, які вийшли на пенсію і живуть у районах, не проти заробити додаткову копійку, тому й приходять до нас. Плинність кадрів невелика. У нашому відділенні працює Ярослава Онукевич, нині їй уже 67 років. Вона прийшла сюди на роботу, коли їй було лише 17. І досі вона є молодшою медичною сестрою. Жінка має лише один запис у трудовій книжці.
Працівниці не мають медичної освіти. Але оскільки вони не надають медичної допомоги пацієнтам, це неважливо.
Форму купують самі
– Люди пенсійного віку не проти мати хоча б такий невеличкий додатковий заробіток, – продовжує пані Наталія. – Працівниці – в основному жительки населених пунктів, які розташовані неподалік від Тернополя. Вони приїжджають на зміну, потім їдуть додому. Такий графік роботи їх влаштовує.
В обов'язки молодшої сестри входить не тільки прибирання палат, коридорів, туалету та інших приміщень. Вони також стежать за порядком у палатах, кожні дві години перевіряють, чи все там добре. Двічі за зміну роблять вологе прибирання з використанням дезінфікуючих засобів. Восени та взимку, у негоду, коли бруду більше, працювати треба ще ретельніше.
На кожну зміну молодша медична сестра повинна мати чистий попрасований одяг, тому бажано мати кілька комплектів уніформи, яку працівники купують за власні гроші. Засобами індивідуального захисту (масками, рукавицями та іншим приладдям) забезпечує лікарня.
Після короткого екскурсу пані Наталія проводить мене до кімнати, яку займає сестра-господиня Оксана Козачук. Під її шефством я і працюватиму.
Пані Оксана одразу починає з головного.
– Робочий день у молодшої медсестри починається о 8.30 і триває до 20.30, – пояснює вона. – Перед зміною кожен працівник обов'язково проходить медичний огляд. Потім, переодягнувшись та перевзувшись, починає виконувати свої обов'язки.
Важлива деталь – у санітарки хоча б один елемент вбрання має бути зеленого кольору. Приміром, білий верх - зелений низ. Яскравий макіяж і манікюр – табу.
Сестра-господиня видає мені білий халат, маску, шапочку і пару одноразових рукавиць. Штанів, на жаль, не мають.
Прямуємо у спеціальну кімнату, де готують дезінфікуючі розчини. З першого разу приготувати їх непросто. На стіні висить спеціальна таблиця з пропорціями: чого і скільки додати, у якій послідовності. Тобто щоб помити підлогу у лікарні, треба спочатку виконати дії у певній послідовності.
Є спеціальний графік прибирання у палатах – коли потрібне вологе прибирання, коли - миття з дезінфікуючими засобами, а коли - генеральне прибирання. Тоді миють і підвіконня, і ліжка, і весь інвентар.
Транспортують хворих
Пані Оксана знайомить мене з колегою Ольгою Руцькою. Плавно переходимо до роботи.
– Крім прибирання, також дивимося, кому потрібна допомога, при необхідності транспортуємо хворих на процедури в інший корпус чи на огляд лікарів, – додає пані Ольга. – Якщо хворий після операції і йому потрібна наша допомога, звісно, ми повинні простежити за цим.
Разом з пані Ольгою готуємо розчин для миття підлоги, беремо все необхідне для вологого прибирання однієї з палат. З двома відрами та купою ганчірок йдемо працювати. Спочатку я прибрала на тумбах, підвіконнях, шафах, протерла пил, помила умивальник. На це все пішло ганчірок з 10. Переходжу до підлоги. За вказівкою моєї напарниці спочатку швабру занурюю у чисту воду, потім – у дезінфікуючий засіб і мию. Амплітуда рухів має нагадувати вісімку.
Оскільки пацієнт, який лежав у цій палаті, мав іти на операцію, ми повинні були поміняти йому постіль, щоб, повернувшись, він почувався комфортно. Після цього ми пішли до інших палат. Загалом у підпорядкуванні пані Ольги – сім кімнат. Окрім того, в обідній час вона допомагає транспортувати обід до хворих, які не можуть самостійно прийти до їдальні. На щастя, на момент, коли я працювала санітаркою у відділенні, не було жодного лежачого пацієнта. Тому обійшлося без суден та інших процедур.
Загалом за кілька годин роботи у лікарні я потоваришувала з персоналом, який чергував на зміні. Усі санітарки дружать між собою. Це привітні та доброзичливі люди. Упевнена, і хворим у такому оточенні лікуватися комфортно. Звісно, хотілося б, аби держава більше платила тим, хто виконує таку нелегку, але вкрай важливу роботу. Адже не тільки від праці лікарів чи медсестер, а й санітарок залежить нормальна, безперебійна робота лікувального закладу.
Стежте за новинами Тернополя у Telegram.
№ 20 від 20 травня 2026
Читати номер