Малий Тибет – царство краси, кажуть тернополяни, які там провели півтора місяця (ФОТО, ВІДЕО)

Тернополяни довго мандрували Індією, бачили Тадж Махал і Червоний форт. Однак більшість часу провели на висоті 4800 м над рівнем моря, медитуючи.
Малий Тибет – царство краси, кажуть тернополяни, які там провели півтора місяця (ФОТО, ВІДЕО)

Хтось чекає відпустку, аби вигрітися на пляжі. Дехто, навпаки, — шукає надзвичайних пригод або можливості навести лад у житті, переосмислити його, зрозуміти своє призначення.
— Ми з Олександром Михайлишиним були в Ладаку — провінції Індії. Більшість часу провели в горах, на висоті 4800 м над рівнем моря, — каже координатор Центру “Гармонія” Дмитро Вакуленко. — Метою було помедитувати. Втім, побачене у Малому Тибеті та Делі не зітреться з пам’яті ніколи.
До речі, узимку 2010 р. Дмитро Вакуленко пройшов і проїхав уздовж ріки Ганг, а в 2007-му з товаришем побував у Непалі та Тибеті. Після тієї мандрівки вони пообіцяли собі, що продовжать вивчати таємниці Тибету, котрий для українців є абсолютною екзотикою. Реалізувати проект вдалося влітку 2010 р.


Добиралися тернополяни у Делі — столицю Індії — літаком. З аеропорту поїхали в місто. Туристам сподобалася тамтешня архітектура. Вони побачили чимало цікавих споруд. Особлива деталь — багате різьблення каменю в оздобленні.
— Спершу ми походили навколо їхньої “тріумфальної арки” — пригадує чоловік. — Цю споруду називають “Ворота Індії”. Поки все розглядали, зрозуміли, наскільки палючим є їхнє сонце. Пізніше, в горах, ми замотували голови шарфами, відкритими залишаючи тільки очі. Але шкіра обличчя і губи все одно пересохли і потріскали.
Наступну зупинку українці зробили у меморіалі Махатми Ганді. Пересвідчилися: цей великий чоловік мало говорив, але багато робив. Він жив скромно, хоча й був відомим юристом, а згодом — президентом. Так, у його кімнаті були лише маленький столик і тапчан, на якому чоловік спав.


— Маршрут ми попередньо не складали. Поклалися на долю, — приєднується до розмови Олександр Михайлишин. — Причому нам весь час допомагали випадковості — то ми приходити на станцію, коли до відправлення автобуса залишалися хвилини, то купували квитки за набагато нижчою ціною...
Кожне наступне місце і час виїзду чоловіки визначали в медитації. І такі підказки їх не підводили.


ВЕЛИКІ ЗАТОРИ НА ПЕРЕВАЛІ
Згодом туристи автобусом доїхали в Маналі. Наступне містечко називалося Васішту. Всю дорогу милувалися краєвидами та стилем життя місцевих. Заважав лише дощ.
— У Васішту є термальні джерела, — розповідає пан Дмитро. — Вони й рятують місцевих від вибриків погоди. Уявіть: та місцина оточена засніженими горами, заввишки до 5 тис. м, з неба часто мрячить, а ти сидиш у теплій ванні! До речі, жінки і чоловіки — окремо.
Чергова зупинка — долина Кулу. Ця місцина тернополян привабила меморіалом Реріху.


— Там діє інститут Урусваті, заснований Миколою Реріхом. Це — Храм науки, де працюють учні Живої Етики — молоді духом учені, які вивчають флору і фауну Індії, Тибету, культурні, мистецькі, релігійні та духовні пам’ятки, традиції, обряди, методи траволікування, — пояснює чоловік. — Крім того, у Нагарі є замок, де зберігають особливий камінь — “подарунок богів”. У ту місцину віряни різних течій ходять, як ми, на хресний хід. Навколо — багато квітів і яблунь.
Тамтешня архітектура — особлива. Це високі будинки, зведені шарами — з каменю і дерева. Саме це зберігає їх під час землетрусів.


— У музеї ми пережили легкий шок, — додає пан Олександр. — Там є старовинна накидка з вовни, якою місцеві жителі у негоду обмотуються з ніг до голови. Той коц один в один — карпатські килими, але тоншої роботи. Візерунки такі ж, як у нас!
Доля підказала туристам — треба їхати в Ладак. Дорога туди лежала через перевал Ротанг.
— Той перевал — на рівні хмар — відкритий для проїзду лише кілька місяців на рік, — додає тернополянин. — Дорога там дуже вузька, тому часто виникають затори, навіть на кілька днів. Крім того, у горах часто стаються обвали і шлях зникає під горою каміння.


МЕДИТУВАЛИ ПО 10-15 ГОДИН ЩОДНЯ
Туристи вперто йшли все далі і все вище — вглиб Малого Тибету. Їдучи в автобусі, перетнули найвищий у світі перевал, заввишки 5300 м. Мандрувати там пішки дуже важко — дається взнаки нестача кисню. Чоловіки кажуть, що втомлювалися і задихалися навіть від найменших фізичних навантажень. Уздовж шляху їм весь час зустрічалися діючі та закинуті храми, а також ступи — особливі буддійські храмові споруди — “каплички”, витесані з цілісного каменю, тож усередину зайти неможливо.
— Перед підйомом у гори ми зупинилися в селищі Сабу, — продовжує чоловік. — Воно розташоване неподалік від Ле — столиці провінції на півночі Індії. Цікава деталь — ми зупинилися в готелі, яким володіє автор циклу книг з дослідження фольклорної і культурної спадщини Ладаку, відомий літератор, культурний діяч.
Місце, яке туристи обрали для тривалої зупинки і ретриту (час, аби сховатися від світу і зайнятися собою — прим. ред.) — верхня точка гірської гряди Марка Велью, висота — 4800 м над рівнем моря.
— Те місце, куди ми врешті добралися, називають Немалінг, — каже пан Дмитро. — Там було невелике наметове містечко, що складається з трьох наметів для туристів і двох — для приготування їжі та її прийому. Там і почався 21-денний ритрит. Ми щодня намагалися займатися по 10-15 годин.


“ДОРОГИ ПРОСТО ЗМИЛО...”
Коли тернополяни проводили ретрит, у долині пройшла повінь. Селеві потоки спричинили багато смертей, зруйнували будинки, поля вкрив шар бруду. Але про це чоловіки дізналися, коли повернулися в Ле. Спершу вони пережили шок, коли не впізнали пейзажів, котрими милувалися, піднімаючись у гори.
— Сили природи — безмежні! Стежки змило, конфігурація берегів річок змінилася, — пригадує побачене Дмитро Вакуленко. — За словами господаря будинку, де ми зупинилися, над селищами, які постраждали від стихії, висіли дуже чорні хмари — ніби там зібралося дуже багато бруду. Перше знайомство з повінню відбулося, коли один із коней, який віз речі туристів та інше, вгруз у півтораметровому шарі бруду, перемішаного з камінням. Ми разом витягали тварину звідти. Це дуже важка праця.


Наступного дня — 11 серпня — тернополяни дісталися траси, сіли в бус і дорогою продовжували спостерігати за наслідками стихії. Прибувши у Ле, дізналися, що всі місцеві жителі мають зібратися в буддистському монастирі, аби помолитися за загиблих, постраждалих і попросити милості для свого краю.
— У Ле з’їхалися тисячі ченців різних напрямків. Вони розмістилися в релігійній споруді, а віряни зібралися навколо монастиря, — пригадує чоловік. — Нам пощастило примоститися в храмі під стіночкою. Спільна молитва почалася вранці, а закінчилася ввечері. Звісно, були невеликі перерви. Ченці роздавали вірянам хліб, чай, рис.
 

Здивувало тернополян, як упродовж дня змінювалося небо над містечком, адже хмари в долині і над горами видавалися все легшими. Спокійнішими ставали і обличчя вірян. Уже наступного дня значно збільшилися обсяги гуманітарної допомоги тому регіону, приїхали волонтери з різних країн світу.

Оздоба – з коштовностей
В Агрі туристи відвідали одну із визначних пам’яток того регіону — Тадж Махал, побудований за наказом імператора Великих Моголів Шах-Джахана на згадку про дружину Мумтаз-Махал.
— Перше враження — неймовірна краса і велич, — розповідає пан Михайлишин. — Екскурсовод розповів про мотиви появи Тадж Махалу. Ту будівлю звели у 1653 р., і вона стала мавзолеєм для закоханих. Цікава деталь: на вхідних воротах майстри виклали мозаїкою ранкову молитву, на вході в головну споруду — вечірню, всередині — нічну. Для інкрустації використовували лише коштовне каміння.
Вражало, що весь комплекс зберігся майже в ідеальному стані.
— Мавзолей виглядає... легким, якимось невагомим, хоча він — із полірованого напівпрозорого мармуру. Причому той камінь завжди теплий! — емоційно додає чоловік. — У будівлі поєднали елементи перського, індійського та ісламського архітектурних стилів. Нас вразила система вентиляції і ходів. Вона — бездоганна, хоча й зроблена кілька віків тому. До речі, мармур має таку особливість: при яскравому денному світлі він виглядає білим, на світанку — рожевим, а в місячну ніч — сріблястим.
Територія Тадж Махалу — доволі велика. Адже будівля оточена садом із фонтанами і басейном. Звідти можна розгледіти Червоний форт. Саме там, за стінами, товщиною 5 м, і жив правитель, спостерігаючи, як зводять мавзолей для його коханої.

Довідка
- Мандрівка до Індії (Малого Тибету) обійшлася кожному з учасників в 1500 дол. (1 рупія — 0,17 грн, або 0,022 дол.).
- Хліб там коштує 20 рупій, рис — 30, молоко — 25 за літр; фрукти: банани — 4-5 р./шт., манго — 90 р./кг. У Делі й Агрі — ціни нижчі. У Ладаку ростуть тільки яблука, сливи, груші, алича та абрикоси. М’яса там майже не їдять. 
- Квиток на потяг, наприклад на рейс Делі — Агра, “тягне” 300 рупій, або 6 дол. (майже наш купейний, відстань — 250 км). Проїзд в автобусах залежить від маршруту — у середньому 30-50 рупій. Винайняти рикшу коштує 50-150 рупій. За переліт внутрішнім рейсом до Делі туристи заплатили близько 220 дол. Не у сезон ціна — 60-70 дол.
- За добу проживання у “гест хаус” в українців просили 300 рупій.
- Екскурсії туристам обходилися у суму від 20 до 1200 рупій. У Тадж Махалі за вхід потрібно заплатити 1200 рупій (12 дол.).

Коментарі (1)
  • Anonymous

    Супер!!! Сама туди хочу, але сидіти в горах 21 день не зможу:)

Аварія за участі водія з Тернопільщини сталась у вівторок, 21 листопада, о 10:30 в селі Зелений Гай у Рівненській області....

Радник Міністра внутрішніх справ України Михайло Апостол, який живе на Тернопільщині, бере під особистий контроль побиття...

Біля пам’ятника Небесній Сотні, що на Площі Героїі Євромайдану в День Гідності та Свободи 21 листопада, місцеві активісти...

Довіра клієнтів – найважливіше, що може бути в будь-якої компанії, незалежно від сфери її діяльності. Адже саме лояльні клієнти...

Не пропускай новини — долучайся до нас на Facebook
keyboard_arrow_up