Не лише душевне налаштування потрібне тим, хто відправляється у паломництво

Oleg

Кореспондент "20 хвилин" пересвідчилася, що подорожуючи до святинь, треба зважати не лише на душевне налаштування. Значення має й те, який одяг і взуття ви підбираєте для мандрівки.

У духовну мандрівку на Львівщину нещодавно нашого кореспондента запросили члени Центру "Гармонія".

ЗАМІСТЬ ПАЛЬМИ - ВОДА
Не туристичні, а саме духовні мандрівки для мене - не новина. Щороку під час прощ і не тільки відвідую Маріїнський духовний центр, що у Зарваниці. Навіть особисто знайома із архітектором цієї надзвичайної духовної перлини нашого краю Михайлом Нетриб'яком. Неодноразово бувала також у Печерській лаврі, що у Києві, а також у Почаївській та на джерелах святої Анни. Намагаюся не упускати можливості зайти у будь-який храм, на який натрапляю під час поїздок до інших міст, навіть сіл. Давно помітила, що аура цих місцин дуже залежить від людей, які приходять туди помолитися. Скажімо, мені заважають почуватися спокійною у деяких святих місцях правила, котрі там нав'язують прочанам. Натомість неймовірно затишно почуваюся всюди, де мене ніхто не засуджує за відсутність хустки та тому, що одягла брюки. Я ж мобільний в церкві завжди вимикаю, голосно не розмовляю, одягаюся скромно і пристойно, адже приходжу до храму не для того, аби себе показати, наряди продемонструвати, а просто - аби тихенько помолитися, поспілкуватися зі Всевишнім...

ВІДРАЗУ БУЛИ ПЕРЕПОНИ
Слово "паломництво", як повідомляє "Вікіпедія", походить від лат. Palma, тобто "пальмова гілка". Натомість "проща" - мандрування богомольців до "святих місць": у християн - до Єрусалима, у мусульман - до Мекки й Медини. Термін походить від звичаю прочан привозити з Єрусалима пальмову гілку. Звісно, не всі можуть потрапити у такі далекі краї. Втім, цікавих для духовних мандрівок місцин в Україні вистачає. Пальмової гілки ви звідти не привезете, але, як я пересвідчилася, побачите чимало цікавого, відпочинете душею та... привезете свяченої води. Фактично у кожному місці паломництва є власне цілюще джерело. Священики зазвичай радо розповідають про випадки зцілення, котрі сталися завдяки такій водичці та молитві.
- Пропоную помандрувати до Крехова і Глинян, на Львівщину, - сказав якось мій знайомий, член Центру "Гармонія" Олександр Михайлишин. - Поїдете з нами? Буде цікаво... Ми вже побували в Унівському монастирі та інших святих місцях сусідньої області, а тепер хочемо побачити щось іще.
Така пропозиція мене відразу зацікавила, до того ж, поїздка припадала на вихідний, тож з роботи відпрошуватися не треба було. Втім, шлях на Львівщину відразу не заладився - довелося годину, аж до 7-ї ранку, мерзнути на зупинці, бо водій винайнятої маршрутки... проспав. Однак потім мандрівка відбувалася без перешкод - не дарма ж ми майже всю дорогу молилися, слухали духовну музику, готуючи себе до подальших подій.

Відео дня

ВОДА - ТЕЖ СВЯТИНЯ
Квітники милують око, фортечні мури та башти нагадують про середньовічні замки, а корпуси келій - про палаци над Луарою. Луна від дзвонів відбивається багатоголоссям від вершин сусідніх невисоких гір. Монахи чемні та малопомітні, ніхто нікого за зовнішній вигляд не репресує. Це - Крехівський монастир греко-католицького чину Василія Великого. Він є одним з найбільших у Василіанському Чині.
До речі, у Крехові за Союзу була школа для недорозвинених дітей і вигляд цього місця був відповідним. Тепер про це нічого не нагадує. Не віриться, що відродження монастиря почалося лише у 1990 р. Моляться прочани, як ми помітили, всюди: у головному храмі, де є чудотворні ікони Божої Матері та святого Миколая, і в саду, навіть за мурами - на галявині, де проводять масові прощі (їх дві: 22 травня та 19 серпня - прим. ред..). Ніхто нікому не заважає і не порушує ауру надзвичайного спокою.
Дещо гамірніше дорогою до печери "Камінь Тимоша", де жили перші монахи, а також на шляху до цілющого джерела із капличкою. Ось на цьому шляху я й помітила, що дуже помилилася із вибором взуття - у "шльопанцях" на високій танкетці було важко як вгору лізти, так і спускатися з неї. Босоніжки врешті не витримали таких "тортур" - до джерела я вже дійшла босоніж... Втім, за те, що вдягла брюки - раділа, у них на спусках і підйомах лісовими стежками було зручно.
Джерело - ще одна святиня монастиря. Воно забило на цьому місці, коли одній богомільній жінці тут явилося видіння Богородиці.
- Не знаю, наскільки воно цілюще, але при аналізі у воді знайшли срібло, - чесно зауважив отець Йосип, який став для нас тимчасовим гідом. - Пити її і готувати на ній їжу можна.
Тож, якщо маєте намір відвідати не лише монастир, а й "Камінь Тимоша" та джерело, вам необхідно відвести на цю прогулянку не менше ніж години півтори-дві. Але ця подорож варта і часу, і зусиль. Природа навколо - надзвичайна!

ІКОНА ГОРІЛА... ЗОЛОТОМ
Наступною точкою паломництва були Глиняни - одне з найстаріших населених пунктів Львівщини. Власне, перша згадка про нього датується ще 1379 р. Там варто насамперед оглянути церкву Успення Пресвятої Богородиці - одну з найстаріших дерев'яних церков Галичини. З цією церквою пов'язана історія загадкового самопозолочення почорнілого від часу образа розп'яття Христа. Церкву мали розібрати, мовляв, - аварійна. Але три дівчинки у Свят-вечір помітили, що храм загорівся - у вікнах з'явилися відблиски. Коли ж храм відчинили, побачили, що чорне тло Розп'яття мерехтіло, наче райдуга. Образ самовідновився - вкрився позолотою. Відтоді до Глинян почали масово приїздити люди. Священики засвідчили, що образа Христа не торкнулася рука людини. Відомості про різдвяне диво у Глинянах вони передали до Риму. Святійший Отець Пій ХІ коронував Розп'яття Ісуса і надав церкві право на проведення п'ятьох відпустів.
- Відомо про три тисячі зцілень за часів відродження церкви на початку ХХ ст., а також близько 300 вірян позбулися серйозних хвороб вже за часи незалежності України, - каже помічниця отця Дмитра пані Галина. - Траплялося, допомагала наша ікона і таким немічним, яким лікарі казали надіятися лише на Бога, бо самі допомогти не могли. Люди позбувалися злоякісних пухлин, остеохондрозу, зобу та іншого.
До речі, аби торкнутися до чудотворного образу, треба доволі довго повзти на колінах. Цього разу я знову похвалила себе за те, що вдягла брюки. А про те, що йшла до образу босоніж, - не комплексувала. Це навіть на мене якось містично впливало...
Дорогою додому я разом із "гармонійцями" знову молилася, згадувала побачене, ділилася враженнями і сподіваннями. Дуже заспокійливо і на мене, і на решту діяло ще й хлюпання цілющої води. Всі члени групи понабирали її у численні посудини, аби довезти додому хоч часточку небесного благословення. Втім, що кожен із вірян отримав у поїздці для своєї душі - таємниця з таємниць і особиста справа паломників.