В «Етноцентрі» – виставка борщівських сорочок і ляльок мотанок

Леся Заморська

Розмаїття борщівських сорочок та інших елементів стародавнього одягу з приватних колекцій Віри Матковської та Уляни Перхалюк, а також народні ляльки майстрині Людмили Павлової представили в рамках «Бібліофесту» у бібліотеці-філії №4 для дорослих «Етноцентр». Тут 26 вересня відкрили виставку «Скарби українського народу».

Неповторна вишивка Борщівщини здавна високо цінується як в нашій країні, так і поза нею, – розповіла бібліотекар Емілія Стасіна. – Зокрема, відома поціновувачка цього виду вишивки тернополянка Віра Матковська вже давно збирає і дбайливо береже найкращі зразки старовинних борщівських сорочок. Її приватна колекція налічує понад півтори тисячі унікальних експонатів, зібраних мало не в кожному селі Борщівщини.

Відео дня

Пані Емілія розказала присутнім декілька легенд про чорну борщівську сорочку і запросила до слова начальника управління культури і мистецтв Тернопільської міської ради Олександра Смика.

Цей захід є одним із ключових в рамках єдиного в Україні бібліотечного фестивалю, який проводиться саме в нашому місті, – зазначив він. – Я хочу привітати тих людей, які читають, бо спочатку було Слово і від нього є ми з вами, тому що Бог сказав: «Хай буде так».

Він пригадав історію своєї першої вишиванки, яку створила йому знайома майстриня, що не мала руки. Саме її вишита сорочка допомогла йому перемогти на першому фестивалі «Червона рута». Пан Олександр закликав молодих дівчат вишивати своїм коханим сорочки власноруч і додав, що колекція Віри Матковської настільки допомогла розвинутися іншим, що борщівська сорочка стала брендом нашого Тернопілля. Примітно, що на основі книги Віри Матковської з’явились наукові розвідки від подружжя Покусінських.

Ляльки майстрині Людмили Павлової – це вишивка в мініатюрі, – каже Олександр Смик. – Саме на такі ляльки багато-хто ворожив, тому не кожна давалася з добрими намірами. А в пані Людмили вони всі зроблені з добром, світлом, вони всі настільки енергетично сильні, що найкращі відгуки на рівні перших осіб України отримали колекції Віри Матковської та Людмили Павлової, коли ми презентували нашу область в Українському домі в Києві.

До речі, починаючи з цього року в бібліотеках ведуть рейтинг прочитаних книг української та зарубіжної літератур і місцевих авторів, який оприлюднюватимуть щоквартально. Також у Тернополі буде рейтинг і премія для тих людей, які сприяють бібліотечній роботі.

Для мене люди, які займаються рукоділлям і колекціонуванням викликають повагу і величезне захоплення, – каже кандидат історичних наук, доцент кафедри стародавньої та середньовічної історії ТНПУ ім. В. Гнатюка Оксана Ятищук. – Український народний костюм до початку ХХ століття був своєрідним паспортом людини. Починаючи від головного убору, який був обов’язків для всіх, і закінчуючи взуттям, можна було сказати, з якого етнографічного району походить ця людина. Адже кожен такий район мав свої узори, своє притаманне пошиття. Дивлячись на вбрання, можна було зрозуміти чи це бідна, чи заможна ця особа.

За словами пані Ятищук, перш ніж сісти за рукоділля, жінка обов’язково молилася, мила руки, кожен хрестик вишивала з любов’ю, тому вишивка ставала оберегом.

Моя колекція ляльок-мотанок представлена в половинному розмірі, бо інша частина – у приватних колекціях і на виставці у художньому музеї, – зазначила заслужений майстер народної творчості, член Національної спілки майстрів народного мистецтва України Людмила Павлова. – Після створення мотанок в костюмах різних регіонів України мені стало цікаво робити ліплені ляльки зі спеціальної полімерної пластики. Спочатку я ліплю голову, ніжки, ручки та інші частини тіла, тоді запікаю в духовці і розмальовую і скріплюю все разом.

На виставці в бібліотеці майстриня представила дві такі ляльки. Одна – у зменшеному борщівському святковому одязі, а друга – у повсякденному. До речі, остання лялька сидить за прялкою.