Тільки в хоспісі мене рятують від болю, каже тернополянка

Люди з невиліковними хворобами мають право на отримання паліативної допомоги. Маніпуляції зі знеболення та перебування в хоспісних палатах безкоштовне.

Перебувати в хоспісі можна протягом трьох тижнів, але потім потрібно зробити перерву...

Надання паліативної допомоги – новий напрямок в галузі охорони здоров’я нашого міста. Проте він дуже актуальний, оскільки кількість невиліковних хворих щороку зростає. Минулоріч відкрили шість хоспісних ліжок на базі міської лікарні швидкої допомоги. Оскільки місць на всіх важкохворих тернополян не вистачає, є нагальна проблема у відкритті хоспісного відділення.

-         Паліативна медицина – надзвичайно корисна, - говорить начальник відділу охорони здоров’я та медичного забезпечення міськради Ростислав Левчук. – Її покликання – допомогти людям з онкологічними патологіями, розсіяним склерозом, захворюваннями серцево-судинної системи тощо. На жаль, сучасний світ старіє і має захворювання, які приносять страждання. Саме тому основним завданням хоспісів є забезпечення достойного завершення земного життя, знеболення та пом’якшення інших симптомів які турбують хворого. Адже важкохворі пацієнти, як ніхто, потребують милосердя.

Відео дня

Щоб доглядати за хворими, родичі часто відмовляються від життєвих принад, навіть покидають роботу.

-         Щоб доглядати за мною, син і донька крутяться як білки в колесі, - розповідає Галина Давиденко. – Донька, хоч і отримує пенсію, але ще могла б працювати. А так… змушена сидіти біля мене. А син розривається на частини, щоб усюди встигнути. Я розумію, як їм тяжко. Адже я вже десять років, як осліпла. А до сліпоти додалися ще й інші хвороби.

Бабуся говорить, що в молодості не скаржилася на зір. Але з віком помітила, що стала гірше бачити. Зверталася до місцевих лікарів. Ті вчасно не помітили симптоми важкої хвороби. Коли пані Галина відчула, що зір почав стрімко падати, поїхала до офтальмологів у Київ.

-         Мені сказали, що в мене глаукома (група захворювань, що характеризується постійним або періодичним підвищенням очного тиску, внаслідок чого розвиваються дефекти поля зору, зниження та втрата – прим. авт.), і виправити ситуацію вже неможливо, - продовжує вона. – Почалася атрофія зорового нерва.

Останнім часом пані Галину дуже турбує ще й кишечник. З’явилися нудота, блювота, практично немає апетиту.

-         Діти відвезли мене в хоспіс, - продовжує жінка. – За два дні лікарі оглянули мене й призначили лікування. У моєму шлунку знайшли грижу. Оскільки мені вже вісімдесят п’ять років, робити операцію – великий ризик для життя. Тому я вже до кінця днів житиму з цією болячкою. Лікарі попередили, що фізичний дискомфорт тепер відчуватиму постійно.

Незважаючи на те, що перебування в хоспісі для пацієнтів безкоштовне, родина витрачає багато коштів на лікування супутніх захворювань. Адже необхідні медикаменти коштують недешево. Проте, за словами доньки Валентини Кошик, вони з братом більше хвилюються не за гроші, а за те, як психологічно підтримати свою неньку.

-         І в хоспісі ми вирішили завжди бути поруч з мамою, - каже вона. - Насправді це дуже важко – повірити у краще. Звістка про мамині хвороби дуже нас пригнітила. Спочатку ми не знали, як правильно реагувати. Але знайшли в собі сили показати їй, що життя триває, і щоб не сталося, ми завжди будемо поруч. Дуже допомагають лікарі в хоспісі. Вони завжди дають якісь поради, налаштовують на позитив.

У хоспісному відділенні лікарні швидкої допомоги вже не вперше проходить лікування Ірина Сенюк. У жінки – легенева патологія. Коли відбувається загострення недуги і тернополянка не може самотужки впоратися із фізичним болем, вона звертається за кваліфікаційною допомогою.

-         Мені стало зовсім зле, - каже вона. – Я закашлююся та задихаюся від нестачі повітря. Тільки в хоспісі можуть мені допомогти. Тут лікарі знають, як урятувати від болю.

Відкриють нове відділення

Наступного року в області планують відкрити відділення хоспісної та паліативної допомоги, говорить керівник обласного осередку «Української ліги сприяння розвитку паліативної та хоспісної допомоги», головний лікар міської лікарні швидкої допомоги Ярослав Чайківський.  

-         Наша область – єдина, яка не має повноцінного хоспісу, - зауважує він. – Шість ліжок, які наразі функціонують на базі лікарні швидкої допомоги, недостатньо, аби забезпечити перебування в них багатьох хворих одночасно. Пацієнти можуть перебувати в хоспісі протягом трьох тижнів, потім варто зробити перерву, аби інші хворі могли також пройти лікування. Загалом за період функціонування відділення ми надали допомогу ста шістдесяти восьми жителям нашого міста.

Нове відділення на 30 палат планують відкрити на базі протитуберкульозної лікарні в селі Плотича. За словами пана Чайківського, це місце ідеально підходить для лікування хворих. Лікарня рзташована за 10 км від Тернополя. Тому і тернополяни, і жителі області зможуть спокійно добратися до лікувального закладу. До того ж, будівля є пам’яткою архітектури, довкола якої – чудова садово-паркова зона (понад 8 га).

-         На виготовлення кошторисної документації витратили більше ста тисяч гривень, - продовжує фахівець. – Ще понад мільйон гривень потрібно на реконструкцію приміщення для хоспісу. Але все ж маємо надію, що заклад розпочне свою роботу в запланований термін.

Також вирішується питання зі штатом працівників. Адже для повноцінного надання допомоги людям із невиліковними хворобами потрібен не тільки лікар-анестезіолог, а ще й психолог, духівник і соціальний працівник. Держава не виділяє жодних коштів на утримання подібних закладів. А тому фінансове забезпечення відбувається за рахунок органів місцевого самоврядування та благодійних фондів.

-         Дуже потрібна допомога волонтерів, - наголошує Ярослав Чайківський. - Нині лікарня швидкої допомоги співпрацює з інститутом сестринства медуніверситу. Проте інших охочих допомагати хоспісним хворим поки що немає. Не завадила б і підтримка місцевих меценатів. З їхньою допомогою можна було б вирішити немало важливих питань. Ми, живі та здорові, рідко задумуємося про те, що буде з нами у випадку невиліковної хвороби. Однак, може, ми так само колись опинимось у хоспісі?!

Потрібні люди-«метелики»

Психологічний супровід – невід’ємна складова лікування невиліковних хворих, наголошує директор обласного центру соціально-психологічної допомоги «Родина» Вікторія Лукович.

-         Важлива не тільки поведінка хворого, а й близьких йому людей, - акцентує спеціаліст. - Потрібні люди-«метелики». Вони ніби «витягують» інших із того болота й несуть на сонячне світло. Головна їхня заслуга – у тому, що вони вміють відволікти від проблем – зводити в театр, на шопінг, поїхати в мандри тощо. Сидіти поруч і оплакувати горе – легше, важче – щось робити, намагатися боротися із неприємною ситуацією, абстрагуватися від неї. Здається, Ніцше сказав, що жаль принижує людей.

Завдання і рідних, і медичного персоналу – не допустити виникнення депресії у хворого, зауважує фахівець. Адже вона пригнічує клітинний імунітет та знижує опірність організму до недуги. Крім того, вона є несприятливим прогностичним фактором виживання невиліковних хворих.  

Наталія БУРЛАКУ

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.