Facebook

  • Олександр Вільчинський
  • Автор: Олександр Вільчинський
  • Український прозаїк, журналіст, науковець, асистент кафедри журналістики ТНПУ. Лауреат Всеукраїнського конкурсу романів та кіносценаріїв «Коронація слова 2002», володар гран-прі і першої премії «Коронація слова 2003»

  • access_time

З цим боротися неможливо, і сам грішний, і все ж... Останнім часом ловлю себе на думці, що, не заглянувши до facebook, відчуваю наче б чогось бракує. Натомість вже через три дні такого незаглядання, відчуття змінюються. Наповнює якась наче б радість, співмірна хіба із тим вже призабутим відчуттям, коли ще кидав палити, і радів трьом дням без цигарки... Що ж, мабуть і тут треба зав’язувати остаточно. Бо хоч шкідливість заглядання у мережу не співмірна із ковтанням просякнутого смолами й нікотином диму, але вплив, либонь, не менш згубний. У сенсі струювання часу. Бо ще нічого, якщо півгодини перед сном, чи там зранку, чи серед дня пробігтися по знайомих фейсах. Але, помітив, що часто оте “пробігтися” переростає у довге безцільне сидіння. Мабуть, Цукерберг і справді геній, коли придумав таку рухливу забавку для дорослих, комунікацію й розважальчик водночас, а насправді підміну життя реального життям віртуальним. Хоча для декого, бачу, життя в мережі стає навіть між реальним, ніж поза нею... Що ж, колись побороти звичку вдихання нікотину мені допомогла, окрім сли волі, ще й чарівна жуйка “Нікоретте”. Однієї пластинки вистачало десь на півгодини, аби не думати про цигарку. Та у випадку із фейсбуком все і простіше, і складніше. Простіше, бо обійтися без нього можна і кілька днів, і тиждень, і два, але потім, коли уже засядеш, то і день, і ніч спливають непомітно. Так, ніби того часу і не було. Часом ловиш себе на думці, що й півжиття, з того, що ще залишилосья, можна просидіти у мережі, а не хотілося б.

Коментарі (0)

 Коли вже їхали з війни додому, то хотілося якомога швидше. Але швидко вийшло тільки до Покровська, друг Русий нашим...

Останнім часом у Львові наїздами, але й цього вистачає, аби знову й знову переконуватися, що у цьому чарівному місті на кожний...

Вже й без Петра?.. Найкраще помирати в понеділок... Чомусь в голові крутиться саме цей із усіх його рядків... Але все одно...

Започатковані Володимиром Окаринським розмови про літературні місця Тернополя та околиць мимохідь спрямували думки у цьому...

Не пропускай новини — долучайся до нас на Facebook
keyboard_arrow_up