Антикорупційний суд та НАБУ – це економічна Гаага для керівників-корупціонерів у країні третього світу. Не хочеш на лаву підсудних, виконуй завдання тих, хто все про тебе знає і має можливість через неконтрольовані для тебе органи притягнути до відповідальності. Думаєте, чому в АП так відчайдушно, але курам на сміх, ведуть війну з «борцями із корупцією».
При цьому варто запитати себе: А хто ж фінансує цих борців? Невже ви гадаєте, що усі ці центри боротьби з корупцією в мить не замовкнуть, коли отримають команду, або не отримають грошей. Згадайте про борців за свободу слова, де вони всі тепер? Тепер вони непотрібні, тому що колонізація України вступила на новий етап. Попри це, я щиро радію, коли цими днями антикорупціонери напрочуд активно зривають маску з того чи іншого високопосадовця, але водночас я передбачаю швидкоплинність та мету цієї лише ситуативно корисної діяльності - для мене це схоже на постріл по кількох вовках, щоб решту хижаків зробити слухняними, а не викорінити їх як клас.
Отакий шпагат для української влади, а разом з нею і для всієї України. Обирай, країно – з однієї сторони корумпована влада з усіма ознаками тиранії, а з іншого – міжнародні хижаки, які мають неабиякий апетит до всього українського, в умовах яких завжди чути одне й те ж саме: збільшення тарифів та пенсійного віку, медична реформа (розрахована на вимирання не здатних до важкої рабської праці), продаж землі та контроль над унікальною для нашої незалежності газотранспортною системою... і тому подібне.
Обираючи перший варіант, ми отримуємо відносну незалежність (зрештою нам залишать лише атрибути незалежності), але з «баригами» на чолі країни, обираючи другий – ті ж самі «бариги», але абсолютно слухняні «баригам» міжнародним. Обидва варіанти катастрофічні для більшості простих українців. Бо, яка їм зрештою різниця, хто жертиме украдене у них. У двох випадках, нація, яка пережила століття культурної та фізичної експансії має всі шанси частково зникнути, а частково розчинитися в світовому морі.
Та більшості з нас не до цього. Ми думаємо, як дожити до зарплати, як віддати борги, або ж де взагалі працювати. Активна та національно свідома меншість давно очолена «правильними» людьми і скеровує енергію патріотів, які щиро бажають добра своєму народу, на різні несуттєві для нашого майбутнього вчинки. Вони ведуть боротьбу з мишами та ігнорують очевидних тигрів. Однак, нас ще багато, ситуацію можна принаймні частково виправити, але для цього потрібно вчитись думати, а не бути лише контейнерами для сприйняття інформаційного фаст-фуду і не бути приспаними казками про світле майбутнє, якщо не в Союзі Радянському, то в Союзі Європейському.
А який вихід ти пропонуєш? – запитає хтось.
А чому ви звикли, що хтось завжди повинен пропонувати вихід? Невже не набридло ходити колами по пустині слухаючи усіх цих прикормлених кимось порадників? Гадаю, що інстинкт самозбереження та Божа мудрість не залишить нас без відповіді, якщо будемо включати голову та здоровий глузд, а не лише вуха та емоції. Але одну пораду скажу: це замкнене коло могло б розірватись лише тоді, коли б самі українці нарешті взяли під контроль власну владу, а не сліпо довіряли контроль за нею комусь «за бугром».