Ситуація в країні не те, що «великих» шишок нічого не навчила, але й простих. Так, «шишки» думають, що можна жити і працювати так і далі, як жилось і працювалось, а прості і далі думають, що від них нічого не залежить. Мовляв, нехай політики між собою розбираються, жеруться, а нам до того діла нема. Прості щиро радіють, коли десь здибаються з якимось нардепом, і той їх вислухає. А ще як пообіцяє щось, то радості нема меж. Мовляв, нормальний чувак, вислухав. І те, що то не він має радіти зустрічі, а той нардеп, який на хребті ось таких простих людей заїхав аж! у Верховну Раду, мало кому в голову приходить.
Навряд чи людина, яка має мільярди, яка навіть уявлення не має скільки коштує хліб чи пляшка олії, пробивається у ВР, переходить на депутатську зарплату, яка порівнянні із його статками, копійки, щоби захищати інтереси і покращувати життя якоїсь бабці із далекого села. Хто би що там не обіцяв, але все так виходить, що хто не дорветься до влади, то тільки покращує життя собі. Тож ще тим покращувачам треба вийти до народу і низько вклонитися, мовляв, дякую вам, люди, що ви такі наївні.
Ну, іще один момент…Не за все «покращення» нам треба дякувати верхам. Час придивитись і до тих, кого обирали на місцях. Бо ось тим найлегше, наробивши тут всякого доброго, перевести стрілки на Верховну Раду. Мовляв, ми ніц не можемо зробити, кого обрали туди, того і маєте. Ага. Покращувачам всюди добре живеться – що там нагорі, що трохи унизу. Тих, хто реально хоче змін, що там, що тут – одиниці.
