Дивний, новий світ

Перший тиждень після карантину буде точнісінько як ілюстрації на обкладинках журналу «Вартова башта».
Леви на заквітчаних лугах мирно лежатимуть із ягнятками. Радісні пішоходи широко всміхатимуться один одному. У парках люди обійматимуть дерева і до кожного стоятиме чемна черга з відстанню два метри людина від людини, за звичкою. Задоволені відвідувачі забігатимуть у кафе привітатись і залишити чайові, просто так. Декотрі навіть згадають як непомітно втекли півроку тому, скориставшись гамором. – А пам’ятаєте…, - і сором’язливо всміхнуться, залишаючи хрустку купюру на барній стійці. Гарного дня!
Ніхто не сигналитиме нервово з автомобілів. Навпаки. Автомобілісти заворожено слухатимуть муркіт двигунів наче мамину колискову, проводячи ніжно кінчиками пальців по кермах та приборних панелях. Привітно махатимуть руками із прочинених бокових та пропускатимуть пішоходів. Декотрі вперше зауважать зебри і навіть вийдуть з автівок, щоб торкнутись долонями цих воістину прекрасних малюнків на асфальті. Хто їх намалював, поки ми всі були на карантині?
Місяць нестрижені вийдуть першими, ледь розвидниться або коли вже засутеніє, нишком тулячись до стін та обираючи безлюдні провулки, наче бувалі наркодилери. Але потім, скинувши важку ношу Самсона, радісно увіллються в людський потік на центральних бульварах.
Божечки, що за світ нас чекає.