Дві великі різниці

Для зав’язки сюжету - два випадки з життя. Якось у місті зустрів знайомого. Ми добре посиділи в одному затишному закладі. Посиділи не лише за кавою. Коли виходили, я запропонував супутнику провести його до маршрутки.

- До якої маршрутки? - скривився він, -  у мене ж машина стоїть біля готелю.
- Ти що... збираєшся сідати за кермо? - здивувався я.
- А що? - хитнув головою знайомий, - ти що, думаєш, я п’яний?
- Та ні...- пробурмотів я, - але ж... ми таки добряче випили…
- За кого ти мене маєш? - іронічно усміхнувся приятель. - Та я, коли трохи вип’ю, їжджу ще краще, ніж тверезий! 

Я зрозумів, що переконувати його марно. Іномарка різко рвонула з місця. Я вилаяв себе за те, що не виявив достатньої твердості й подумки побажав йому щасливо доїхати додому. 

Випадок другий. Одна моя знайома довгий час шукала чоловіка-іноземця через Інтернет. Я, бувало, підсміювався над її потугами, але дама виявилася наполегливою і таки домоглася свого - стала дружиною солідного німецького бюргера. Одного ранку вони виїжджали з приміської дороги біля Мюнхена на автобан. Місце безлюдне. На шосе - жодного авто. Поблизу - жодного поліцая. Нашій пані дуже кортіло чимскоріш дістатися Мюнхена, і вона квапила чоловіка, щоб той не зупинявся перед виїздом на трасу.

- Ну, чого ти стоїш? - сердито запитала вона, - ніхто ж не контролює!
- Я сам себе контролюю, - твердо відповів гер Гофман (чи Нойман?) і глянув на жінку сталевими очима. Їй одразу відхотілося сперечатись.

Такі ось два приклади. З одного боку - абсолютна правова свідомість, з іншого - її повна відсутність. Не подумайте, мій знайомий - ніякий не екстремал і не фаталіст. У нього солідне становище у суспільстві. Та це не заважає йому плювати на закони цього суспільства, зокрема на  правила керування автотранспортом. Чим він сам при цьому керується? Нашим традиційним «Дасть Бог – пронесе»? Бачить, що так чинять інші? Тепер ось Верховна Рада суттєво підвищила штрафи за «п’яну» їзду в надії поставити бар’єр кривавій вакханалії на автошляхах і дорогах, але чомусь сумнівно, що покарання гривнею дисциплінує наших водіїв – надто вже звикли вони до вільного трактування правил.

Німецький гер все бачить в іншому світлі. Він твердо переконаний, що виконання правил і законів - необхідне. Передусім - для власного блага. Для німця дика сама думка про те, щоб відкупитися від поліцейського, не кажучи вже про те, щоб сісти за кермо «під мухою». Напевно, тому на дорогах Німеччини панує порядок, а в нас триває справжня кривава війна. І кінця їй не видно.