Яка різниця хто ти, в що одягнена, наскільки ти красива, розумна чи успішна, скільки грошей в твоєму гаманці, скільки людей тобою захоплюються, якщо немає нікого, хто б просто тримав тебе за руку.
Можна і далі жити, йти спокійно по своєму життєвому шляху, іноді шпортаючись, іноді перескакуючи через ями чи перешкоди, іноді бігти, але набагато спокійніше переставляти ноги крок за кроком, коли відчуваєш, що поруч є той, хто не відпускатиме твою руку під час твого марафону.
Не смикаючи, не підганяючи, не тягнучи донизу і не відстаючи. І коли ти не тягнеш, не нависаєш, не перекидаєш відповідальність за шлях та швидкість ходьби на іншого, а вмієш відчувати коли треба пришвидшитися, а коли зупинитися.
Коли разом.
Коли знаєш, що якщо оступишся, то не впадеш. Бо є рука, яка не дасть цього зробити.
Так йти своїм шляхом набагато спокійніше, приємніше і веселіше, бо можна ризикувати, не боятися ні каміння, ні бездоріжжя, ні туманів, ні снігів, ні лісу, ні темноти.
А можливо, це інстинктивно закладено з дитинства, триматися крихітними пальчиками, як тільки народилися, за руку мами. Так ми знаємо, що є хтось, кому ми потрібні.
Тому, сьогодні я щиро дякую кожному, хто є в моєму житті. Хтось згадає тепло наших обіймів, хтось міцність та ніжність в сплетінні наших рук, хтось душевні та щирі розмови, хтось веселощі та голосний сміх.
Я дякую своїм батькам за подароване життя.
Я дякую Богу за те, що тримає мене за руку і не дає впасти, коли я шпортаюся чи не бачу світла.
Я дякую своєму чоловіку, який щоденно тримає мене за руку і дає мені сили рухатися з ним в одному напрямку.
Я дякую всім, за щирі слова, любов, привітання і за те, що щороку, навіть самі не розуміючи, даєте мені визнання та бажання хоча б ще на рік залишитися на цій Землі.
