Під стінами міської ради знову стінка на стінку, штовханина і ледь не до бійки. І це вже, на жаль, починає сприйматися як норма. Але все ж це ненормально. Хоча, якщо врахувати рівень тих, хто проліз у списки і став депутатами, то й дивуватися не варто. Тобто, мало хто вже й дивується, та звикати до такого бардаку все одно не варто. Як запобігти схожим ексцесам? Рецепт відомий і вже давно озвучений — не обирати в раду бізнесменів, а по народному “комерсантів”. Бо вони і в раді залишаться комерсантами. Чи реально це? Звичайно, ні. Але йти до цього все одно треба. А кого ж тоді обирати, запитаєте? Ага, гарне питання. Бо в такій справі, як вільні вибори стовідсоткової гарантії від помилки не буває. Хоча на відміну від відсутності виборів, як таких, чи псевдовиборів, як було за сересеру, то тоді громадяни просто нічого не вирішували, були заручниками компартійних комітетів. Тепер інші часи і ми можемо вільно обирати, цим і користуються спритні ділки. І пролазять не лише у депутати, а й стають міськими головами. А як закінчується їх каденція, глядь, а цілі квартали в центрі міста приватизовані як не колишнім мером, то його наближеними. І ще й нацарьовують, щоб місце у Верховній Раді купити... Тоді вже краще обирати громадських активістів, принаймні, шкоди буде менше. І хоч це переважно балаболи, які в житті “не збудували собачої будки”, але, по-перше, перед ними і завдання такого ніхто не ставив будувати собачі будки, а по-друге, краще вже балаболити, ніж красти, неподілити й штовхатися.