Миколайські дні - гарна ілюстрація дорослого життя для дітлахів, просто вони ще того не розуміють. Метаморфози, котрі відбуваються із солодощами дуже точно відображають те, що відбувається з нами у житті.
19 грудня, дитинство. Повно цукерків, поблажливо тягаєм з торби кіндери, трюфелі, каракуми і червоний мак. Відчуття нереальних перспектив, купаємось у них, як Скрудж Макдак у своїх скарбах. Так буде завжди, ясно шо.
20 грудня, юність. Шоколадні в основному закінчились перепрошуєм "ромашку" і "ліщину". В кінця дня до чаю йдуть навіть "рачки" та іриски. З усіх сил стараємось не помічати лимонні.
21 грудня, зрілість. Сто разів на день висипаємо на підлогу рештки солодощів із завзяттям ворожбитки на кістках і щоразу побачена картина віщує нам жалюгідну перспективу. "Барбариски", якийсь незрозумілий білий батончик і, прости господи, "пташине молоко". Того, хто кладе в миколайські подарунки "пташине молоко" треба депортувати з України назавжди, бо нема гіршого способу продемонструвати свою нелюбов до дітей.
Ми закидаємо в торбу все назад, трясемо і через кілька хвилин висипаємо знову, в надії на те, що якусь смачну цукерочку просто не зауважили поміж того непотребу. Бігме, віра в диво 21 грудня набагато сильніша за 18-го ввечері.
Може ж таке бути, пра'?
А раптом.......
