Нещодавно мені довелося мимоволі стати учасником досить цікавого експерименту. Випадково замкнений у квартирі свого знайомого, я раптом відчув щось схоже на напад клаустрофобії, і мені нестерпно захотілося вийти назовні. Двері замкнені, отож залишалося вікно. Перший поверх, якихось три метри до землі… Стрибок з такої висоти – не такий уже й великий подвиг. Рішення визріло миттєво. Я відчинив вікно навстіж, переліз через підвіконня і стрибнув униз. Звівся на ноги, і аж тоді до мене прийшла думка, за кого мене могли прийняти перехожі. Такі ситуації трапляються не щохвилини, отож я мав усі шанси зійти за квартирного злодюжку, який щойно обнишпорив чиєсь помешкання, а тепер утікав, чимось сполоханий.
Я злодійкувато озирнувся, очікуючи на реакцію випадкових свідків, яких було не так уже й мало. Але удостоївся уваги лише літнього чоловіка на протилежному тротуарі. Той скоса глянув на мене, похитав головою і пошкандибав далі. Якась закохана пара взагалі не подивилася в мій бік, дві молодиці продовжували щось жваво обговорювати, а далеко не слабенький на вигляд молодик зосереджено розмовляв по мобільному телефону. Звісно, в той момент я зовсім не заперечував проти такої неуваги до своєї персони. Не вистачало лише, щоб перехожі зчинили крик або ж взагалі затримали мене й здали в міліцію. Втім, мої страхи були даремними – ніхто й не збирався робити чогось подібного. Ні в кого не виникло запитання, з якого це доброго дива я серед білого дня вистрибнув із вікна. Не думаю, що люди дуже боялися – у моєму вигляді не було нічого загрозливого, в руках я не тримав чогось замашного чи колюче-ріжучого. Ні, люди не злякалися, їм просто було байдуже.
Поширений принцип «моя хата скраю» виявив себе тут сповна. Не збираюся виступати в ролі обвинувача і не впевнений, що на місці тих людей вчинив би по-іншому, просто констатую факт. Факт, який яскраво характеризує нинішній стан нашого суспільства, де кожен здебільшого виступає в ролі байдужого спостерігача за проблемами чи бідами свого ближнього. В кращому випадку – висловить співчуття.
Все ж наступного разу, коли доведеться опинитися в подібній ситуації, варто бути обережнішим. Ану раптом знайдеться якийсь суб’єкт з активною громадянською позицією і захоче поцікавитися причиною моїх каскадерських вправ. Зрештою, чого не буває в житті…