Наша земля

  • Олександр Вільчинський
  • Автор: Олександр Вільчинський
  • Український прозаїк, журналіст, науковець, асистент кафедри журналістики ТНПУ. Лауреат Всеукраїнського конкурсу романів та кіносценаріїв «Коронація слова 2002», володар гран-прі і першої премії «Коронація слова 2003»

  • access_time

Насправді її вже давно вкрали, принаймні вони так думають, і їм так добре, як є. Володіти нашою землею під прикриттям “оренди”, платити реальним власникам копійки у той час, коли самі отримують надприбутки. Мова про олігархів, від Ахметова і далі, які є реальними власниками агрохолдингів, елеваторів, млинів та плантацій і просто не хочуть, аби шило вилізло із мішка. Недарма ж кидають мільйони на пропаганду проти приватизації землі і через кишенькових політиків, депутатів, фракції і партії намагаються навішати нам, що приватна власність на землю — це гріх. Тобто у всьому світі не гріх, і скрізь власна земля є запорукою заможності, а в Україні — це гріх і злочин мати свою землю. Щоправда, крім України гріх вільно розпоряджатися своєю землею, а отже вільно її купувти й продавати, лише у кількох країнах, серед яких Північна Корея, Куба і, звичайно, Росія. А оскільки у московському Мордорі все ще виношують плани “воссоєдіненія”, то завершальний акт прощання із совком, законодавче запровадження приватної власності на землю в Україні також викликає у них свербіж, і не лише в носі. І саме тому “пята колона” із проросійських партійок та численних агентів із колишніх кагебістів, які, як відомо, колишніми не бувають також проти приватизації землі. Словом, всі вони обєдналися, і всі проти нас: і олігархи — реальні землевласники, і пригодовані ними крикливі вилоносці, і російські маріонетки. І з екранів, і з ефірів, і нишком, і тишком, і все для того, щоб тільки земля наша не стала справді нашою.

Коментарі (0)

У березні зачитуюсь поезією Іздрика... Вживаюся у неї вже кілька дів і відчуваю, що це мені домогає зараз, як ніщо інше......

З настанням весни, а особливо, коли на деревах і кущах з’явиться листя, чекай загострення і на фронті. Бо ж за “зеленкою”...

I хлопець знову заспівував, тихо, але гарно. Щось про молодече завзяття, Україну в серці, дівчину і калину, кров і любов......

У Борщівці також є своє Загребелля, але там його називають коротше — “Загребля”, бо й воно менше, всього...

Не пропускай новини — долучайся до нас на Facebook
keyboard_arrow_up