Не за призначенням

Сьогодні подумав про інше. Про те, що от хтось щось будує, якусь споруду, придумує там, щоб вона виконувала певні функції, а хтось візьми і використай її не за призначенням. Це я після того, як вже підвечір в “Роксолані”, колишньому побуткомбінаті “Пенза”, відомий фотомайстер В’ячеслав Костюков читав мені свою мемуарну прозу. А ще раніше, кілька років тому, інший фотомайстер Міша Урбанський, що там же, тільки вище, мав фотостудію, показував мені звідти, зі свого вікна, пречудові краєвиди. А з яким задоволенням ми колись із Славком Буяком пили каву, вмостившись на огорожі, що навпроти “Пінгвіна”. Мабуть, тоді, у 1990-му, ми були одними з перших, хто почав переходити з кавою аж під каштани... І десь тоді ж із Сашком Гадомським купалися на озері з пристані, але вже майже вночі, коли катерів там не було. Ну, а театр, либонь, також лише для того, щоб сидіти на його сходах разом із Толяном Крохмальним, і не раз. А Єлісеї, щоб пити коньяк, коли Гордій прилетить з Америки, з ним і тим же Толяном, як же без нього рідного? При нагоді, може, й повторимо. А “Подоляни”, то, мабуть, також лише для того, щоб зустрічатися там з Григоровичем, із Грещуком. Нехай і не часто, але чомусь саме там, і я вже починаю думати, що, може, це і є головне призначення тих “Подолян”? Як і того фонтанчика, під скульптурою, що напроти церкви Св. Петра на тернопільській Алясці, де ми з онуком минулого літа ловили рибку, велику й маленьку. Щоправда, ловив Дмитрусь, я лише шукав йому прутика замість вудки, але в кайф було обом.