Неоціненний і не оцінений дар

Ось уже 26 років ми живемо в незалежній державі. Живемо, не боячись, що наш стяг, який увібрав у себе кольори неба і поля, комусь не сподобається. Живемо в супроводі урочистої мелодії «Ще не вмерла Україна». Живемо без очікування вказівок з Москви.  Чверть століття – час достатній для більш-менш ґрунтовних висновків. В ідеалі здобуття незалежності мало б вивільнити творчі сили народу і створити умови для його економічного і духовного процвітання. Але це – в ідеалі. Насправді ж у нас якось вийшло так, що сприятливі умови були створені для культивування найгидкіших людських рис. Як результат – купка людей живе, а перед більшістю стоїть примітивне у своїй жорстокості завдання: вижити. За будь-яку ціну. Тонкий прошарок так званої еліти купається у розкошах без жодних моральних обмежень і стримуючих факторів, простіше сказати, впивається свинством. І все це – на тлі декларативної, «показушної» релігійності та фальшивого патріотичного пафосу. Любо дивитися, як під час відправи стоять пліч-о-пліч у церкві, молитовно склавши руки, політичні шахраї і «професійні» патріоти, «нові українці», спритні ділки, «козаки» в опереткових мундирах і з плямами на репутації, бандюки, неправедні правоохоронці…

Тотальна зневіра людей у можливість кращого життя – головне, що може поставити собі в «заслугу» влада. І ще, звичайно,  створення цілої армії холуїв і прислужників на місцях, чий несхибний нюх та інстинкт яких дають змогу безпомилково визначити власну вигоду. Це, зокрема, і завдяки їхній «подвижницькій» роботі ось уже 26 років у нас, із дотриманням (про людське, тобто «західне», око) зовнішньої подоби демократії вирощується глибоко антигуманне за своєю сутністю, цинічне і облудне номенклатурно-кланове утворення, яке не соромиться називати себе українською державою. І яке виявляє схильність агресивно ображатися і ставати у величну позу, коли його діяння витягують на світло. 

Здобута незалежність. Цей штамп за чверть століття закріпився у свідомості, і ми вже не задаємося питанням: вона здобута чи просто отримана? Здобували ж бо її, в повному розумінні слова, Лук’яненко, Стус, Чорновіл та інші, які майже все життя провели на вогнищі ідейної самопожертви. А маси тих, які дозволяють маніпулювати собою і безсоромно дурити себе, її просто отримали – завдяки сприятливому збігу обставин. Тому і залишається цей неоціненний дарунок долі належним чином не оціненим.